Керівник Інформаційно-правового центру "Наше право" у Львові Юрій Танасійчук
Юрій Танасійчук входить в групу експертів МАГ “Цифра”, що займається дослідженням правових виборчих механізмів в країнах Європи (Польща, Словаччина, Нідерланди,Норвегія, Литва, Чехія). Депутат Перемишлянської міської ради 2006-2010 років. Проходив стажування у Європарламенті у 2016 році.
Автор низки нормативних актів для місцевих рад у сфері залучення громади та прозорого формування бюджету. Співзасновник громадських ініціатив “День Синього каменя”, волонтерської групи допомоги. Координатор реалізації проектів Польща-Україна-Білорусь 2012-2014 рр. Консультант-помічник депутатів місцевих рад та народного депутата України.
– Отже, поговоримо про саму структуру виборів. Розпочнемо з неї. У нас проблеми з виборами не тільки у тих ситуаціях, які ми отримали, наприклад в 2004 році, 2012 році та впродовж всіх виборчих кампаній. І вони не пов’язані виключно з одним документом – Законом України про вибори Президента України чи народних депутатів України. У нас не вистачало концептуально єдиного документу, який називається Кодекс, де були б згруповані і систематизовані, а також синхронізовані виборчі процедури.
І на велике здивування, особисто моє, ну, і багатьох експертів, які, власне працюють з виборчим правом, – несподівано для нас Верховна Рада України проголосувала у першому читанні Виборчий Кодекс.
Є одразу кілька речей, які хотів би сказати: таке швидке і дуже раптове голосування за Виборчий Кодекс викликає пересторогу, насправді, в експертних колах… Більше перестороги, ніж оптимізму.
Чому? Тому що, по-перше, не було залучено правників, представників територіальних виборчих комісій, Центральної Виборчої Комісії для широкого обговорення цього законопроекту. По-друге, не були також публічно залучені партії всі, які є: і парламентські, й позапарламентські. Ну, і таких експертних кіл можна було визначити доволі багато.
Крім того, я от переглядав сторінку керівника Державного реєстру виборців України Олександра Стельмаха, в нього також є обурення щодо цього варіанту Виборчого Кодексу, ну і, власне, такого способу прийняття.
Ми, однозначно, не заперечуємо ідею Виборчого Кодексу. Ми тільки “за”. І добре, що, принаймні, перші кроки і зрушення в цьому напрямку відбулися. Нехай буде навіть уже при такому – без обговорення, – прийнятті в першому читанні цього законопроекту, але до нього треба буде вносити надзвичайно багато змін. Змін різнотематичних, змін процедурних, які мали б наблизити Україну, виборця, політичні партії до реалій загальних тенденцій світових демократичних правил виборчих процесів.
Бо надворі 2017 рік – в нас є дуже добра практика, які помилки більше ніколи не потрібно повторювати. Але також в нас є і дуже добра практика, що точно треба впроваджувати у Виборчий Кодекс. І йде мова не тільки про відкриті чи закриті виборчі списки, пропорційну чи мажоритарну систему виборів – ні, це лише один з компонентів. Є набагато важливіші речі: яким чином потім рахуються голоси, хто ці голоси рахує, в який спосіб рахує?.. Бо якраз з цим було найбільше труднощів в Україні.
– Отже, авторами, згідно з даними офіційного сайту Верховної Ради України, є троє народних депутатів: Леонід Ємець, Андрій Парубій і Олександр Черненко. Зокрема, останній з них, Черненко – це колишній представник Комітету виборців України – громадської організації, яка займалась моніторингом і спостереженням за виборчими процесами в Україні. І дуже добре знана була в 2004 році. Він є особою, – принаймні, серед цих трьох народних депутатів, – хто справді має достатньо велику практику аналізу і розуміння виборчого права.
Але щодо цих 500 сторінок Виборчого Кодексу, який був прийнятий, треба констатувати, що сам розгляд Виборчого Кодексу – це крок уперед. Але його зміст… Ця група депутатів не внесла жодних інновацій. Вони просто структуризували нормативні документи, які є. Ну і, окрім народних депутатів, зрозуміло, що над цим документом працювало значно більше людей. На жаль, цієї інформації в публічному доступі немає – хто ще був долучений до цієї редакції Виборчого Кодексу.
Ми співвідповідальні з цими депутатами, яких ми всі разом країною обирали. Ми не можемо, – і це неправильно, це цинічно стосовно держави, – знімати з себе відповідальність. Отже, якщо ми бачили когось кращого і не попрацювали над тим, щоб ця політична сила чи цей політик набрав більшої ваги, зайшла інша цікавіша команда, то це також питання і до нас. До нас як до виборців, як до громадян, як до людей і осіб, які хочуть жити в іншій державі: чесній державі, кращій державі.
Тому я розділяю це запитання на дві частини: перша, безпосередньо – до самих народних депутатів; інша – до нас з вами. Бо, не дивлячись на всі маніпуляції з виборами, саме ми є тією краплиною, яка творить океан.
– Можна за допомогою низки законів. Дивіться, перші дослідження, які порівнювали Україну в виборчому процесі з державами і Європейського Союзу, і загалом Європи, говорили про те, що, наприклад, в 2006 році на парламентських виборах в Європі в середньому витрачалось від 4 до 7 доларів політичними партіями з розрахунку на голос виборця на кампанію в цілому. То тільки за такими первинними даними Україна на той час витрачала 30. Українські політичні партії – від 35 до 70 доларів. Ситуація, на жаль, відтоді не змінилася.
Тобто, треба зважати на реалії, що тіньові партійні бюджети, – ці таємні партійні бюджети, вони наростають. І це є перепоною для спрацювання соціального ліфту, про який дуже популярно говорять, і для якісної зміни людей. Для того, щоб заходили інші особи, прагматичніші, позбавлені фінансової залежності від донорів в особі олігархів.
Крім того, це можна змінювати: по-перше – новаціями виборчого законодавства України; по-друге – обов’язковою нормою, про яку досить часто ми стараємося забувати, і не тільки в питаннях виборчого процесу, – це невідворотність покарання. І навіть оце, що було озвучене другим “невідворотність покарання”, – в багатьох випадках питання номер один.
– Отже, основні зміни цього Виборчого Кодексу – це так званий перехід на пропорційну систему з відкритими списками. Ну, і зміна виборчого бар’єру – його зниження від 5% до 4%. І на цьому новації, насправді, завершуються.
Всі інші речі, які, наприклад, відрізняються від чинних законів України, що стосуються і місцевих виборів, виборів народних депутатів України і президента, – їх важко назвати новаціями. Тобто, це більше редагування, редакторські правки.
Але я особисто очікую від Виборчого Кодексу значно більше змін, які ми насправді зможемо назвати новаціями. По-перше, що турбує, наприклад, у генеральній зміні – це перехід на відкриті виборчі списки. Не задекларовані позиції політичних партій в Україні, які прийняли цей Кодекс.
Тобто, якщо “Батьківщина” внесла свій законопроект (жахливий законопроект, насправді), але чітко задекларувала свою політичну позицію, то досі незрозуміло, яким бачать Виборчий Кодекс Народний Фронт, Блок Петра Порошенка…
Є розмови окремих політиків, але немає позиції фракції – цієї основної сили, яка, власне, приймає рішення. Не кажучи вже про депутатські групи, які на сьогодні присутні в парламенті.
Друге. Голова Державного реєстру виборців порахував, що 104 рази вжито слово “печатка”, і жодного разу не згадується про електронний цифровий підпис. Нагадаю, що всі якісні зміни, які ми провели в державі з 2014 року, тісно пов’язані з переходом на нові цифрові технології, на відкриті дані. На швидкі публічні дані, які, безумовно, передбачають застосування цифрового підпису, реалізацію, наприклад, (якщо говорити про вибори) електронного протоколу тощо. На жаль, Виборчий Кодекс в цій частині є порожній. Тобто, він не передбачає подібних процедур.
Хоча ми можемо достатньо швидко їх інтегрувати. Для цього не потрібно вигадувати велосипед. Є низка європейських добрих парламентських практик – вже реалізованих, з повним аналізом їхніх сильних і слабких сторін, які ми абсолютно спокійно можемо реалізувати в себе. Наприклад: електронний реєстр виборців – швидкий доступ всіх комісій до цього реєстру. І ми тоді чітко будемо розуміти структуру виборця. І реально, – де скільки виборців у нас проживає, хто і в якому населеному пункті. Скільки людей мають право голосу на тому чи іншому виді виборів.
Ну, і є ще багато нюансів. Наша місія спостереження від України в Норвегії побачила там цікаву річ: є бар’єр 18 років для можливості участі у виборах. Так от, для того, щоб не було дискусій і суперечок, у Норвегії реалізували таке – будь-яка особа, якій в день виборів виповнюється 18 років, чи виповниться після дня голосування – вона має право брати участь у виборах і голосувати. Як на мене, це добре рішення і воно реалізовується через електронний реєстр виборців.
Крім того, ми звикли голосувати тільки в один день, чим робимо пікові точки. У деяких країнах Європи, де ми проводили спостереження, є декілька днів для голосування. При тому визначені запобіжники, які не дозволяють маніпулювати результатами волевиявлення виборців. Від двох днів і до понад місяць, – як у Норвегії. Я не закликаю до дуже тривалих термінів, але ми можемо говорити також, що не одним днем ми можемо реалізовувати своє виборче право.
– Якщо разом з ухваленням Виборчого Кодексу ми надаємо більше інструментів правоохоронним органам і посилюємо кримінальну та адміністративну відповідальність, повірте, – ми можемо досягти значно якісніших виборчих процесів. Про це треба говорити.
– Якщо ми говоримо про держави, які вважаємо демократичними, то всюди сформувався партійний поділ на правицю, на лівицю. І ці партії, вирощені роками, несуть певну ідеологію. Так побудоване суспільство. Хочемо ми того чи не хочемо, але ми повинні також виховати політичні партії з тих, які в нас є. Можуть утворюватися й інші, але це є незмінний процес. З цієї точки зору я позитивно ставлюсь до обов’язкової участі політичних партій на виборах. Особливо у таких великих (з точки зору населення) містах як Львів. Це невід’ємна складова процесу. Вона важлива і вона повинна бути.
Інша справа, яким чином ці політичні партії, діючі станом на сьогодні, формують свої виборчі списки? Як вони працюють з виборцями, з кандидатами? Часто вживають, знаєте, таке популярне слово “праймеріз” – попередній відбір кандидатів… Насправді він жодного разу не реалізувався в Україні, але частина політичних партій говорила, що, от, ми обговорюємо з громадою кандидатури,… ми когось знімемо… і так далі.
Були прецеденти, до речі, в 2015 році, коли дві політичні партії таки зняли кандидатів після окремих скандалів. Після роздачі хліба чи інших речей, які можна трактувати як попередній підкуп виборця.
Крім того, Львів цікавий тим, що, маючи величезні проблеми з реалізацією покарання, ми все ж таки (група з 4-х осіб) добилися того, що на виборчій дільниці 461910, де відбувалась реалізація так званої “чернігівської схеми”. Молода особа віком 24 роки, якщо не помиляюся, отримала покарання у кримінальній справі. Це після Революції гідності, після всіх пафосних слів відбувався підкуп виборців. І ціна питання була 300 гривень. Справа не в такому варіанті, який ми бачили, була доведена до суду, і був винесений вирок… Слідчі чітко встановили виконавців, але дивним чином не встановили замовника… От із цим якраз біда. І тут треба посилювати позиції.
– Хотів би, щоб парламентарі звернули свою увагу саме на процеси. Нам треба забирати, наприклад, представників правоохоронних органів з дільничних виборчих комісій. Це – спадок Радянського Союзу, його відкинули всі країни пострадянського простору: і Прибалтика, і Польща, і Словаччина. На жаль, він в нас залишився.
Небезпечно, коли відбуваються системні порушення. Коли група осіб, наприклад, заважає реалізації права голосу на декількох дільницях. Коли вибори відбуваються в загальнонаціональному масштабі, немає кому цих осіб затримати, бо всі працівники правоохоронних органів прикріплені до окремої дільничної виборчої комісії. Це як приклад.
По-друге: я просив би особливої уваги до запровадження цифрових технологій. 104 рази прописано слово “печатка”!.. Надворі 2017 рік… Низку процесів ми можемо здешевити і пришвидшити підрахунок голосів. Якщо у цьому Кодексі врахуємо напрацювання, сенред інших – і Державного реєстру виборців України, і Олександра Стельмаха у царині застосування цифрових технологій. Зрозуміло, що питання безпеки і доступу до них також потрібно врахувати.
І третє. Просив би також врахувати всі правки. Можливо, навіть спільно напрацювати пропозиції для зменшення ролі ЦВК на виборах в Україні. У нас надзвичайно централізовані функції, підв’язані під одну структуру. Тобто, ЦВК мала б залишитись, але з іншим набором повноважень. Для мене ці речі є надзвичайно важливими. Тому закликаю парламентарів враховувати і експертні думки громадянської мережі “Опора”, Комітету виборців України, руху “Чесно” і, зокрема, нашої Львівської аналітичної групи “Цифра”, від якої ми в багатьох країнах Європи були акредитовані у виборчих процесах.
У Львові припинено діяльність групи осіб, яка незаконно ввозила автомобілі з країн ЄС під виглядом…
Трьом колишнім працівникам структурних підрозділів ГУ ДСНС у Донецькій області повідомлено про підозру у колабораційній…