Директор Львівської музичної школи №6 ім. Богдана-Юрія Янівського Богдан Ховзун,
Кардинальні зміни у системі освіти України неминучі. Дещо ускладнює процес те, що ці зміни поєднуються із децентралізацією влади. Громада на місцях отримує більше прав, обов’язків та можливостей. Що обиратимемо – задоволення нагальних потреб чи турботу про майбутнє дітей? Життя ставить нам виклики, відповіді на які шукаємо разом.
У Львові на базі музичної школи № 6 ім. Богдана-Юрія Янівського відбувся третій регіональний семінар, присвячений розвитку системи мистецької освіти загалом та початкової мистецької освіти зокрема, у якому взяли участь керівники мистецьких шкіл з Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Рівненської областей. Своїм розумінням новацій у справі розвитку системи мистецької освіти на запрошення 4studio поділився директор цієї школи Богдан Ховзун.
– Ще півроку тому, до ухвалення Закону України про освіту, було дуже багато розмов про реформу освіти. Зокрема, про реформу мистецької освіти. Що змінилося за цей час? Чи у вас вже з’явилося уявлення, якою має бути мистецька освіта, початкова і загальна?
– В першу чергу, змінилося найголовніше – зараз є чинний Закон про освіту, у якому мистецька освіта зайняла своє місце. Ціла стаття призначена спеціалізованій освіті та кілька розділів – мистецькій. Якраз тепер, маючи ці законодавчі акти, потрібно буде формувати своє розуміння і керівникам, і нашим працівникам. До слова, і батькам. Бо є законодавча основа і тепер треба, так би мовити, будувати “нормативно правовий будинок”.
– Ну, і щоб директори шкіл мистецького спрямування усвідомлювали, куди рухатися далі та що від них, власне, залежить, нещодавно у Львові відбувся семінар з питань розвитку початкової мистецької освіти для західних регіонів. Ви були одним із організаторів цього заходу.
– До речі, віе проходив саме на базі нашої музичної школи №6 ім. Богдана Янівського. Це вже третій такий семінар. Уже були такі в Харкові, Чорноморську (для Південного регіону). Ще має бути найближчим часом в Києві, для керівників з Центральної України.
Керівникам тут дають розуміння місця мистецької школи в територіальній громаді, в громаді назагал. Розуміння співвідношення професіоналізму і естетичного виховання учнів, паритетності цих напрямків, розуміння нормативно-правової бази.
У новому Законі про освіту прописано чимало нових критеріїв для школи і, серед іншого, для мистецької освіти. Це освітні програми, наскрізне навчання, навчання протягом життя, навчання дорослих, формальна, неформальна освіта… Є дуже багато різних питань, які обговорюються.
– Але, крім цього, керівники працювали над практичним вмінням стратегувати діяльність своїх закладів в умовах децентралізації, в умовах нових підходів до освіти. Дуже серйозну увагу звертали на проектний менеджмент. Бо зараз з’явилися нові можливості для шкіл і ними треба користати. Однак найголовнішим було обговорення пропозицій до концепції нової мистецької школи.
– Чому так важливо навчити директорів шкіл самостійно шукати додаткові джерела фінансування? Наскільки держава знімає з себе фінансовий обов’язок? Яка частка державного фінансування залишиться в мистецьких школах?
– Насправді держава ніколи не мала частки в фінансуванні наших шкіл. Маю на увазі школи у Львові, інших регіонах. Вона фінансувала тільки окремі школи, – спеціалізовані, яких в Україні є чотири.
З державного бюджету фінансуються студії при національних колективах, хорові тощо. Решта як фінансувалися, так і будуть фінансуватися з місцевих бюджетів.
Головне, що мають зрозуміти зараз керівники, працівники мистецьких шкіл – те, що вони роблять, має бути потрібним громаді. Громада визначатиме, чи потрібна їй школа чи ні.
Через децентралізацію та великі повноваження громад виринуло чимало прогнозів, мовляв, школи будуть закривати. Закрилася ж насправді “раптом” тільки одна школа в Україні. Зате відкрилося п’ять-шість. Тільки у Львівській області – три. Громади, отже, розуміють, що їм, до прикладу, не підходить філіал великої школи. Ось, у Давидівській громаді відкрили свою школу. І дітям вже не потрібно їхати в Звенигород, у Бібрку чи до Львова. Вони мають свою мистецьку школу.
– А можете назвати інші три нові школи?
– Дуже цікава Гніздичівська школа. Вона вже має певну історію, дуже гарно працює в сфері менеджменту, проектного менеджменту. І ще одна школа є у місті Судова Вишня.
– Це теж плоди об’єднання територіальних громад?
– Так. У Судовій Вишні, хоч це містечко і досі мало певні повноваження, тепер вони набули форми територіальної громади. І тут виявилася загальна тенденція: громади перебирають на себе повноваження і хочуть, щоб у них були мистецькі школи. На семінарі у Чорноморську ми слухали голів територіальних громад, вони до нас прийшли. І керівники шкіл однозначно почули: від них потребують, щоб школа стала центром культурно-мистецького життя територіальної громади.
Практичне заняття для учасників семінару щодо написання стратегії (тренер – начальник відділу мистецької і художньої освіти Міністерства культури України – Тетяна Колос)
– А як цього досягти?
– От саме цьому ми і вчилися. Керівник, колектив школи мають побачити себе в громаді, вони повинні зробити так, щоб до них хотіли йти навчатися. Щоб вчилося якомога більше дітей і не тільки дітей. Щоб і батьки могли себе реалізувати. Хтось же має мрію прийти в мистецьку школу й навчитися тому чи іншому фаху.
Певні моменти такого навчання вже відображені в законодавстві. Це типові освітні програми, але крім типових кожен заклад мистецької освіти може готувати свої і легально їх впроваджувати. Причому ці програми йтимуть паралельно, люди зможуть з них обирати.
Зовсім інший підхід буде і до формування батьківської плати. Наразі батьківська плата береться “зі стелі”. Це неправильно. Мають бути чіткі критерії: за що і для чого вноситься батьківська плата або часткова компенсація за надання освітньої послуги (ще так вона могла називатися).
Попереду дуже багато роботи. Зміна підзаконних актів, зміни до бюджетного кодексу. До речі, у Законі вперше передбачено, що навчальні заклади можуть мати субвенцію з державного бюджету. Не знаю, як це практично реалізується, бо з фінансистами дуже складно говорити… Це люди, які часто не розуміють наших потреб. Але вода камінь точить…
Практична робота з проектного менеджменту
– Ви сказали, що заклади мистецької освіти тепер зможуть надавати деякі освітні послуги. А що, раніше не було такої можливості?
– Можливість була завжди, але на страх і ризик керівника. У школі естетичного виховання (у попередньому варіанті назви) є навчальний план, і він є державним стандартом.
А до вас приходить дорослий і хоче навчитися, наприклад, грати на гітарі. Щоб сподобатися коханій, співаючи серенаду у супроводі гітари (сміється). Чого не буває? Так от, коли цей парубок закінчить курс навчання гри на гітарі, ми нині зобов’язані видати йому свідоцтво про позашкільну освіту. Але державний стандарт недотримано! Тому що є сітка годин, тижневі години, переліки предметів, які повинен прослухати той, хто вчився. Тобто він мав би вчитися років 6-7… І, за фактом, це трактується як недотримання державного стандарту. Освітні програми згодом дадуть змогу дуже мобільно пристосуватися до потреби саме тих, хто потребує мистецької освіти.
– Але… Сьогодні не можете взяти хлопця, який хоче співати серенади, і навчити його робити це фахово? Чи вже дозволено, але просто програм немає?
– Напевне, можна це робити. Є різні форми груп самоокупності. Але зараз тільки керівник бере на себе відповідальність. Чи взагалі йому це потрібно? Чи не ризикує він бути покараним за те, що освітній заклад не надав людині державний стандарт освітньої послуги?
– Але вже дозволено керівникові? Вже не має того ризику?
– Законом дозволено. Зараз має виробитися механізм реалізації освітніх послуг, який буде втілений в життя.
– Саме це я хотіла почути. Чи не загрожує у такому випадку мистецьким школам комерціалізація?
– Ні. Коли ми висловлювали думки про концепцію мистецької школи, знаєте, яка найголовніша проблема виникла? Не фінансування, не брак контингенту. На другий план відійшло навіть розуміння громади. Кадри. Кадри, яких бракує. Професіонали.
Тому у фокусі уваги має бути кадрова політика. Саме в школі. І одним з концептуальних чинників, який, я в тому переконаний, найближчим часом увійде в концепцію школи, стане система мистецької освіти, яка самовідновлюється.
Не секрет, що кращі учні, які навчалися у нас, вступають у вищі навчальні заклади мистецької освіти. А вітак чемно дякують нам за те, що ми за свої податки, кошти їх навчили і їдуть за кордон працювати. Або здобувши вищу освіту, не йдуть працювати у мистецьку школу.
Сьогодні школа не готує для себе кадрів. Ніхто не має особливого бажання йти сюди працювати. А наші учні, ще навчаючись, повинні мати розуміння педагогіки і бажання нею займатися. Вони мають уявляти, що вони можуть тут працювати, і їм має цікаво тут працювати.
І ще одне, напевне, найголовніше. Дуже часто, на 90 з копійками відсотків, наша робота спрямована на те, щоб навчити учня теорії, а не практичних навичок. Ми хочемо зробити з них професіоналів і забуваємо про їхні практичні потреби, про те, задля чого вони сюди прийшли. А тому… 3-4 клас теперішньої мистецької школи – це учні, які часто залишають її. Їм стає нецікаво. Їм стає незрозуміло, чому вони сюди прийшли, як вони зможуть застосувати свої знання і вміння.
Впровадження освітніх програм, крім того, ще передбачає академічну автономію навчальних закладів. До прикладу, голова територіальної громади каже: “Я хочу, щоб на базі вашої школи працював хор”. А керівник відповідає: “Я маю навчально-виховний процес, не завантажуйте мене цим”. Чи буде фінансуватися така школа? Чи вона потрібна? Бо голова територіальної громади знайде інші способи, щоб реалізувати свою мету. Це означає, що керівництво територіальної громади буде зацікавлене фінансувати такі заклади, які здатні гнучко реагувати на запити суспільства. Не змінюючи себе, ми ніколи не поміняємо когось.
– Можливо, вам потрібно було вчитися не на те, як залучати фінанси, а як впливати на людей, як завойовувати собі прихильність? У тому числі керівництва територіальної громади.
– Кажуть, не можна ставити питання, не давши відповіді. Але скажіть, будь ласка, чи люблять у нас бідних? Отож… Така ж історія і з навчальними закладами.
Сьогодні на обласному рівні гарно працює система мікропроектів. Але вона передбачає три складові (бюджет, співфінансування місцевої влади та громадськості). Наші школи виграють конкурси мікропроектів і на певні конкретні справи залучають кошти з обласного бюджету. Тут виникає спільне зацікавлення реалізації цих проектів.
Я б не сказав, що нині є патова ситуація з фінансуванням. Є окремі школи чи окремі регіони, де проблеми з грішми відчутні. Але проблема з фінансуванням починається з невміння, в першу чергу, керівника пояснити, не вміння досягти свого. І, найголовніше, – небажання сваритися з керівництвом. Розумієте, позиція “дайте гроші, тільки не чіпайте мене” є вбивчою для навчального закладу.
– То ви вважаєте, що керівник первинно мусить бути менеджером?
– Ні, я так не вважаю. Є два варіанти. Або керівник є справді митцем-педагогом, що формує навчально-виховний процес в мистецькій громаді, яка збирається довкола школи, але має заступника чи команду, яка формує менеджмент школи. Або навпаки, є люди, які відповідають за навчання і роботу школи, а він займається саме менеджментом.
– Чи будуть враховані потреби сучасної мистецької школи в концепції вже на законодавчому рівні?
– Так, концепція формується на пропозиціях керівників. Аналізуючи пропозиції, які надійшли, скажу вам відверто, там багато цікавих речей. Революційні речі народжуються у головах людей через те, що вони пережили багато моментів. Це професіонали, які мають величезний досвід. І закладають його у концепцію мистецької школи. Це політичний документ, у якому буде візія нашої школи. Зрозуміло, що цей документ виноситиметься і на громадське обговорення.
Закон про освіту визначив п’ятирічний термін переходу на нові стандарти навчання. Маємо попереду трохи час, аби зробити таку мистецьку школу, яка буде потрібною тим, хто потребує мистецької освіти.
– Що, законодавчо концепція входитиме в Закон про освіту?
– Це стратегічний документ. Він визначає, яка вона, ця школа, яке її фінансування, яка в ній кадрова політика, на якого споживача освітньої послуги ми працюємо. Це загальний документ, який характеризуватиме те, чого ми хочемо, куди йде мистецька школа.
А далі вже буде готуватися нормативно-правова база, визначатимуться освітні програми. До речі, у Законі зміннено систему оцінки якості роботи школи. Це один із пунктів концепції, яким буде визначатися внутрішній контроль, критерії оцінки роботи школи і конкретних керівників.
– Наскільки відомо, є певні розбіжності у баченні цієї концепції в середовищі директорів мистецьких шкіл. У вас є опоненти? Як ви з ними комунікуєте?
– У мене опонентів немає, бо я нікому не опоную. Вважаю, шо коли людина вибрала свою стежку і має своє бачення, то вона, рівно ж, має повне право його реалізовувати. Але знаю – є незворотні процеси. Ми розпочали нову стадію розвитку мистецької освіти. Наші перетворення це – крапля в морі, порівняно з тим, що відбуватиметься в освіті назагал. Бо повністю змінюються підходи до навчання. Для здобувача освітньої послуги ключовим стає набуття комплексу знань, вмінь, навичок. Та найголовніше – навчитися їх застосовувати практично.
Ну чи можуть, наприклад, співіснувати відсутність оцінювання роботи учня в перших-четвертих класах загальноосвітньої школи, де все зосереджено на отриманні певних компетенцій дитини, і на предметному підході до навчання, і… наявне оцінювання у мистецькій школі? І в результаті приходить дитина до нашої школи, і на академконцерті чи заліку їй ставлять негативну оцінку.
Розумієте, у дитини починається когнітивний дисонанс. Виявляється, що в мистецькій школі все по-іншому! І дитина втрачає бажання навчатися мистецтву.
Діти мають отримувати якісну загальну середню освіту і на таких же засадах мають отримувати і мистецьку освіту. Це дуже паритетні речі. У нашій мистецькій школі діти повинні навчитися творити!