Якщо виконавець хоче мати якісну та віддану публіку, то не треба її дурити, – Галина Гузьо

Напередодні старту масштабного Національного музичного телепроекту «Українська пісня» журналіст «4 студії» поспілкувався з Галиною Гузьо (журналісткою, промоменеджером, менеджером культурних проектів).

У минулому Галина – журналіст та керівник відділу культури газети «Високий Замок». Тепер – менеджер співака Павла Табакова, промоменеджер вокальної формації «Піккардійська Терція», співачки Оксани Мухи, балету Ірини Мазур «Життя», дизайнерки Оксани Караванської, телепроекту «Українська пісня», а також різних музичних подій. Журналіст журналу «Афіша міста Львів».

А також – автор масштабного соціально-мистецького проекту #ПісніВійни, в рамках якого наприкінці 2017 року вийшов унікальний однойменний альбом сучасних фронтових пісень, написаних воїнами АТО у 2014-2016 роках і записаних на професійній студії звукозапису в дуетах бійців із відомими українськими артистами.

Про усе це, а також про те, чому про Святослава Вакарчука заговорили як про кандидата в президенти, про гастролі українських виконавців у Росії читайте у нашій розмові:

ЗЕЛЕНСЬКИЙ НЕ БАЛОТУВАТИМЕТЬСЯ У ПРЕЗИДЕНТИ

– Україна вже погрузилась у політичну гру напередодні виборів. З’явилися і нові обличчя у політиці – співак Вакарчук, шоумен Зеленський і т.д. Навіщо їм це ?

– Цей ланцюжок можна продовжувати, адже ще є Іво Бобул, який вже відкрито заявив про свої президентські амбіції.

Якщо ж говорити серйозно, то Святослав Вакарчук ще жодної заяви про те, що він балотується на пост президента, не робив. На відміну від того ж Іва Бобула. Вакарчук ж поки відмовчується. Думаю, всі знають його попередню політичну історію, яка склалася не на користь Вакарчука як політика. Він був змушений піти з лав народних депутатів через те, що не зміг там реалізовуватись. А відкрито заявили про свої амбіції наразі лише Іво Бобул та через відповідний гумор Володимир Зеленський.

Хоча, не думаю, що останній балотуватиметься – виключно на жартах все і зупиниться. Утім, попри те, що Вакарчук і Зеленський не заявляли про свої наміри балотування на пост президента України, соціологічні компанії почали їх включати в рейтинги своїх досліджень і створювати певні їм певні прогнози, причому доволі непогані.

– Вакарчук може робити політичну кар’єру завдяки своїм фанатам?

– Є кілька успішних історичних прикладів, коли люди з мистецтва ставали успішними політиками: Вацлав Гавел – прекрасний чеський політик та драматург, Арнольд Шварцнеггер – голлівудський актор, губернатор штату Каліфорнія. Тобто прецеденти успішної політичної кар’єри серед людей з мистецтва та культури є. Чи вдасться Вакарчукові, який збирає стадіони по всій Україні, а це від 15-20 до 60-80 тис. людей в різних містах, привести людей на виборчі дільниці? Чи повірять Вакарчукові як політичному лідеру його прихильники, які фанатіють від драйвових, сльозливих, романтично-підліткових та філософських пісень «ОЕ»? Це питання часу. Побачимо.

Я би порадила соціологам опитати кілька тисяч людей на вході на стадіон «Олімпійський» 24 серпня, коли в «Океану Ельзи» буде там великий концерт. Таке опитування було б красномовним – показало б, скільки відсотків фанів «ОЕ» прийдуть на вибори і поставлять галочку біля кандидата Вакарчука (якщо такий кандидат, звісно, буде).

Як відобразиться на його кар’єрі ця політична амбіція?

– Він не зможе займатися двома справами одночасно. Вакарчук має обрати, що для його в пріоритеті. Якщо Вакарчук таки піде в президенти, то продовжувати кар’єру співака на тому ж рівні активності не зможе, інакше – гарантовано втратить рівень довіри, причому в обох своїх іпостасях.

– Навіщо співакам, артистам, митцям політика?

– Це дуже індивідуально. Наприклад, візьмемо Руслану, то це її характер. Всі пам’ятають як під час Революції Гідності Руслана на рівні з чоловіками стояла на барикадах і цілу ніч співала Гімн України та інші пісні, потужно підтримуючи людей. Такою її витримкою, витривалістю та фізичною підготовкою можна лише захоплюватись. Вона боєць за складом свого мислення, за характером і за життєвою позицією. І в якійсь момент, ще у 2006-му році, їй здалося, що вона вже достатньо наборолася на музичному фронті, тож вирішила поборотися за прихильність до неї як до громадського діяча і подалася у нардепи. Але, як і Вакарчук, не змогла себе реалізувати в політиці. Таке ж фіаско пізніше потерпіла іще одна співачка – Злата Огнєвіч.

– А улюблениця Януковича- Таїсія Повалій.

– Це вже політична біжутерія для таких, як Янукович. Янукович захотів прикрасити лави своєї партії красивою відомою жінкою, яка, не пригадаю точно, але видається мені, що з трибуни ВР так ні разу й не виступала. Партії потрібна була просто ще одна людина, яка тиснула би кнопку тоді, коли скаже їй партійне керівництво.

НАЙГІРШЕ ДЛЯ АРТИСТА – ТРИМАТИ НЕЙТРАЛІТЕТ

Ще одне наболіле питання для держави – гастролери в Росії. Наскільки можна виправдовувати такі поїздки українських виконавців? Чи насправді мистецтво поза політикою?

Найгірше для артиста – це тримати нейтралітет, ні вашим ні нашим. Людина, громадянин має визначитись, на чиєму вона боці, це важливо особливо в наш час, в час війни. Їздити до агресора, а потім хотіти збирати тут стадіони. Так не буває! Люди добре все пам’ятають і бачать. Якщо виконавець хоче мати якісну та віддану публіку, то не треба її дурити. Слухач – не дурень, в нього теж є голова на плечах, а що важливіше – є позиція.

– В нас підростає нове покоління талановитих виконавців, акторів, ведучих. Як ти ставишся до різноманітних талант-шоу?

– Звісно, це гарний шанс зробити кар’єру, але, з іншого боку, цих талант-шоу розвелося дуже багато, фактично кожен топовий канал має зараз своє шоу. Виникає відчуття, що з кожним наступним сезоном, кожен проект втрачає певну долю аудиторії. Але тим не менш, талант-шоу залишаються унікальним трампліном для молодих артистів. Вони дають змогу заявити про себе на всю країну. Проте, чи здобудуть вони успіх опісля шоу, чи втримають його, залежить лише від них. Потрібно розвивати себе, записувати пісні, альбоми, знімати кліпи, їздити до людей і розкручуватись, а не сидіти і чекати замовлень на концерти, якщо тебе двічі показали по телевізору.

– Тим паче, що можливостей для успіху стало більше. Маю на увазі квоти на українські пісні…

– Квоти, як на мене, дуже позитивно вплинули на розвиток сучасної музики, адже музиканти, які раніше сиділи вдома, по гаражах або маленьких студіях звукозапису і навіть мріяти не могли, аби їхні пісні крутилися по всеукраїнських радіостанціях, отримали такий шанс. Коли квоти почали діяти, музичні редактори радіо почали активно шукати україномовний контент і часто-густо їм траплялися виконавці або гурт, які були невідомі, але створили класну україномовну пісню. Відомі виконавці теж не пасуть задніх – проаналізуйте лише, скільки з них, раніше переважно російськомовних, за останній період наштампували пісень українською? І після цього мені хтось буде казати, що квоти не діють?

– Чому довелося вводити квоти?

– Тому що, ми живемо в такій країні, яка постійно перебуває в інформаційній окупації. І лише зараз ми потроху починаємо з цим воювати шляхом тих самих квот. Раніше інформаційно Україна більше нагадувала ще одну російську губернію. Ми здали свій інформаційний простір, особливо в кінці 90-х – на початку 2000-х років, своєму північному сусідові. В нас всі «зірки» були російськими, у всіх ТБ-шоу були російські ведучі і російські зіркові гості, всі так звані селебрітіз були російськими, «імпортними». Зараз ми, нарешті, маємо своїх популярних людей, яких запрошують на різні канали, на програми і т.д. Вони стають експертами з різних питань і їх можна садити в крісла журі тих же талант-шоу. Згадайте, 5 років тому половина членів журі на Голосі країни чи на Х-факторі була з Росії, а половина – з України. Ті самі Валерія, Стас П’єха, Сергій Сосєдов і т.д. Зараз ви уже таких експертів на українських каналах не побачите!

– Співають зараз не лише артисти, але і військові. Ти, можна сказати, є натхненницею та засновницею проекту #ПісніВійни. Як це починалось? На якому етапі ти зрозуміла, що це потрібно?

– Історія така. На той час в Україні вже другий рік тривала війна. Навесні 2016 року Павло Табаков, з яким я працюю як менеджер, написав музику на слова свого товариша з Чернівців Василя Фесюка «Дорога на схід». І ми якось сиділи на творчій нараді і заговорили про цю пісню, і Павло зізнався, що не зможе її заспівати, бо не був на війні, не відчував того, про йдеться в пісні. І тоді в нас виникла ідея запросити до виконання хлопців, які безпосередньо брали участь в бойових діях, і записати їх на професійній студії. Знайшли п’ятьох таких воїнів, які на той час тільки-но повернулися із зони бойових дій на сході України. Зворушливо було бачити, як вони знайомились і як на перекурах розмовляли про щось своє, знаходили спільні теми, говорили про спільних знайомих, побратимів і т.д. Так пісня і вийшла у світ: Бійці АТО – «Дорога на схід». За досить короткий час трек потрапив у ротацію на радіо ROKS, його крутили по 5-6 разів у день, пісня стала відомою на всю Україну, і військовим дуже сподобалась. Опісля цього  я почала шукати пісні, написані уже самими воїнами – і записувати їх на студії у дуетах із відомими українськими артистами. Таких пісень назбирався цілий альбом, який ми так і назвали #ПісніВійни. Ця збірка сучасних фронтових пісень стала гарною підтримкою для нашого війська – інформаційною, моральною, психологічною і т.д.

– Проект #ПісніВійни в цифрах, скільки було пісень, хто взяв участь, скільки записувались і т.д.

– Ми випустили 15 пісень плюс один бонус-трек. Пісня «Дорога на схід» повторюється двічі, вона в двох версіях на диску: бійці АТО, а також у дуеті бійців АТО із Павлом Табаковим. Загалом над альбомом працювало кілька десятків творчих людей, робота тривала півтора року від ідеї до видання диску. Бюджет проекту – близько 400 тисяч гривень, і все це кошти меценатів, які мені вдалося акумулювати. Компакт вийшов 10-тисячним тиражем. На кінцевому етапі нас підтримали Міністерство культури України та Генеральний штаб ЗСУ: зокрема, Мінкульт виділив 165 тисяч 900 гривень з державного бюджету на додатковий, п’ятитисячний, тираж дисків. Більшість із дисків ми розповсюдили серед українських воїнів та волонтерів – як на передовій, так і по військових частинах по всій країні.

ПРОДОВЖЕННЯ ПРОЕКТУ «ПІСНІ ВІЙНИ» НЕ БУДЕ

– Вже є заготовки для наступного диску?

– А потрібно?

– А продовження не буде?

– Всі мене про це питають, але я вважаю, що, якщо ми продовжимо, то це перетвориться на конвеєр, втратиться унікальність. Ці пісні розійшлись в люди, вони живуть своїм життям, стають народними. Коли я починала цей альбом, то мріяла про те, щоб хоча б одна пісня залишилась для наступних поколінь українців – і розповідала про ці непрості часи: чому люди пішли на війну, що вони там пережили… Зараз бачу, що таких пісень вдалося знайти і записати, як мінімум, три-чотири-п’ять. Тож мети досягнуто! Я зараз про «Не сумуй» (Олександр Рожко і Тарас Тополя), «Молитва на Різдво» (Зиновій Медюх, Оксана Муха і «Піккардійська Терція»), «Щастя – коли ти не йдеш на війну» (Ірина Красота та Ірина Доля), «Дівчата» (Дар’я Зубенко та Анастасія Приходько), «Дорога на схід» (бійці АТО). Хоча кожна пісня в альбомі знайде свого слухача!

– Не всі співаки були на війні, але передати співом сенс пісні якось треба, як вони готувались? Тобі відомі тонкощі процесу підготовки?

– Усім процесом керувала я, тому знаю всі етапи знайомства, підготовки та спілкування. Переважна більшість артистів не є зі Львова, диск ми писали у Львові, тому зустрічі і знайомства з військовими, з якими вони співали, були переважно на студії звукозапису у день запису. Ми мали лише один день, вранці зустрічались та пили каву, далі брали машину та їхали на студію, потім відбувалося спілкування, ми працювали над піснею. Коли воїну ставало важче записуватись, тому що більшість з них вперше в житті були на професійній студії звукозапису, зворушливо було бачити, наскільки щиро професійні артисти їм допомагали. Військовий, так би мовити, захистив цього артиста на війні автоматом, а той, в свою чергу, його щиро підтримав та допомагав на студії.

– Крім цього, ти ще залучена до організації масштабного проекту «Українська пісня». Що готуєте гостям цього року?

– Цього року проект «Українська пісня» у Львові відбудеться вже втретє. Перший рік ми починали з меншої локації, це був Палац спорту «Україна». Минулого року ми вже перемістились на Арену Львів, кожного року проект росте в своїх масштабах, рівнях, підходах, забезпеченні, сценічних, артистичних та людських факторах. Ідея такого проекту належить Тарасові Курчику та Василю Вовкуну, вони зараз працюють пліч-о-пліч у Львівській опері. Задум ґрунтується на післяреволюційному піднесенні любові до української пісні. Тоді з’явилася потреба у великому українському фестивалі, молодим артистам потрібен був майданчик для самореалізації. За один день, протягом 5-6 годин на одній сцені зустрічається велика кількість артистів, і поруч з топовими відомими артистами виходять нові імена – переможці відбіркового туру. Цього року на конкурс було подано понад 300 заявок, з них відібрано 10 фіналістів. Заявки подавались з усіх куточків України, що надзвичайно цінно.

– Якими були критерії відбору?

– Головний критерій – це україномовна авторська пісня. Була зібрана експертна рада і було два інтернет-голосування. Цього року на 27-му річницю Незалежності на величезну сцену Арени Львів вийде 27 артистів, серед них: Олександр Пономарьов, Злата Огнєвіч, МELOVIN, Pianoboy, Воплі Відоплясова, Альоша, O-Torvald, Tayanna, Каднай, Sonya Kay, Артем Півоваров, гурт DILEMMA, Ivan NAVI та інші.

 – З часом плануєте рости до столиці. Проводити «Українську пісню» на Олімпійському, наприклад

– А навіщо? Нехай на один день вся столична патріотична тусовка приїде до Львова. 17-18 липня у Львові буде зосереджений кістяк сучасної української музичної культури, це буде головна, якісна, україномовна тусовка, і ми би хотіли, аби до нас на «Українську пісню» завітали глядачі не тільки зі Львова та зі столиці, а й з кожної області. Щоб колись це стало для тисяч українців гарною традицією!

Дар’я БАВЗАЛУК для «Четвертої студії»

Коментарі