Невелика кімнатка поки що стала сховом для сотень фотокамер і тисяч світлин. Щотижня львів’яни приносять фотографії, фотоапарати, давні рамки лише для того, щоб зберегти історію і створити у місті фотомузей. Львівський фотограф, львовознавець Роман Метельський розповідає про кожну подаровану річ.
«Історія цієї фотографії, а радше і рамка, і фото, дуже цікава. Львів’янка придбала її у Відні, в антикварному магазині. Старша продавчиня розповіла їй, що коли вона була ще молодою людиною, одна поважна пані принесла їй фото у рамці і продала за символічні гроші, але за умови, що це весільне фото буде збережене. Перед смертю вона все роздарувала чи продала, але не хотіла, щоб фотографія опинилась на смітнику. А потрапила у Львів і буде у нашому фотомузеї як окраса. Це ж фото десь кінця ХІХ століття. Жінка була вбрана у червону сукню», – говорить ініціатор створення фотомузею Роман Метельський.
У 1839 році одне з львівських видань дуже ретельно описувало метод отримання зображення, тоді ж львівський професор Йоганн Ґлойзнер, який став першим львівським фотографом, сконструював камеру. Львівські науковці-хіміки дуже захопились фотосправою. Працювала ціла команда, щоб зробити першу фотографію Львова, тобто перше оптичне зображення,180 років тому. Львівські професори використали метод француза Луї Дагера.
Використовували ртуть, це було дуже шкідливе заняттяРоман Метельський
«За пару місяців дослідили і почали робити фотографії на металі: брали мідну і срібну пластину між собою, срібло полірували до блиску, вставляли у фотоапарат, 15 хвилин – витримка, просотували це срібло йодидом, потім проявляли. Використовували ртуть, і це було дуже шкідливе заняття, зображення сіре-сіре, неконтрастне. Воно було дзеркальне, не тиражувалось», –розповідає Роман Метельський.
Першу фотографію Львова, яка була в одному екземплярі, люди могли побачити у вітрині книгарні на площі Ринок, 2. Це спричинило справжній ажіотаж.
Львівські науковці винайшли спосіб тиражувати зображення світлової картини. «Вони взяли срібну пластину, протравили хімічним способом, тобто надрукували фотографії методом лінотипії. Весь світ користувався цим винаходом, який увійшов в історію під назвою світлова картина», – продовжує співрозмовник.
У палаці Лянцкоронських було понад 120 тисяч фотографій
У кінці ХІХ століття у Львові було чимало фотоательє, які користувались популярністю, хоч зробити родинне фото не було дешевим задоволенням. Тому могли собі дозволити світлину лише заможні люди. Почали з’являтись багато фотомайстрів, які свої роботи надсилали на численні міжнародні конкурси.
«До Першої світової війни у Роздолі, в палаці Лянцкоронських, була найбільша колекція фотографій у Східній Європі – понад 120 тисяч фото. А це свідчить про популярність фотографії. У Львові дуже багато фотографували. А скільки ще фотографій немає, скільки виїхало людей і вивезли світлини. Фотографія була дуже поширена у місті», – зауважує Роман Метельський.
А першу кольорову світлину зробили у Львові у 1905 році. Із 1933-го до 1939 року існувало Українське фотографічне товариство, яке організовувало фотовиставки і видавало журнал «Світло і тінь». Це раритетне видання також є у колекції для майбутнього фотомузею. Всі фотоапарати, які зібрав Роман Метельський за півтора року, ще працюють. Найдавніші кінця ХІХ століття. Зібрані камери різних розмірів – від мініатюрних шпигунських і до великих, для їх перенесення колись був помічник.
«До кінця ХІХ століття фотоапарат коштував шалені гроші – від 35 до 100 доларів. Для порівняння, автомобіль тоді коштував 300 доларів. Всі фотографії робились на скляних пластинах. Що зробив «Кодак»? Запатентував плівку, як явище, це винахід «Кодака». У колекції багато «мильничок», різних років», – розповідає Роман Метельський.
Зацікавлення фотосправою у Львові почало спадати після другого приходу радянської влади, наприкінці липня 1944 року. Багато львівської еліти виїхало за кордон, багатьох людей арештували і виселили зі Львова, а їхнє майно конфіскували. До того енкаведисти ретельно стежили за фотографами, бо цензура була запущена на всіх рівнях життя. Особливо пильнували за домашніми лабораторіями. Адже в роки підпілля УГКЦ таємно перефотографовували і тиражували церковну літературу. Єпископ Володимир Стернюк мав удома фотолабораторію, завдяки якій поширював образки, книжки, літературу для підпільних духовних семінарій.
«Я з 13 років фотографую і ніколи з фотографії не робив комерції. Якось приїхав у Хмельницький і побачив, що у місті є музей фотомистецтва. Загорівся реалізувати цю ідею у Львові. І з моєї маленької приватної колекції виросла велика завдяки людям. Я збираю поштівки з зображенням Львова, давні фотографії міста. Колись у Львові був фотомузей у приміщенні церкви Марії Сніжної, але куди все пропало, ніхто не пояснює», – каже Роман Метельський.
Експозиція готова
Для експозиції музею вже зібрано тисячі речей. Музей мав би бути «живим», каже ініціатор, щоб у ньому було цікаво, передусім дітям. Завдяки фотографіям можна буде кожному відвідувачу уявити, який був Львів з ХІХ століття і як змінювався. У задумах – також виставковий зал, навчальна фотостудія, а ще планується студія кабінетної фотографії кінця ХІХ століття, також будуть інсталяції, щоб молодь бачила, як раніше робились фотографії у домашніх умовах. Не оминуть увагою і світлини з АТО. Окрему експозицію буде присвячено українським військовослужбовцям і темі війни на Донбасі.
Однак фотомузей – це передусім велика історія Львова. Бо мало хто знає, що перше ігрове кіно в Галичині знімав Юліан Дорош, який входив в Українське фотографічне товариство. Його фільм у 1938 році називався «До добра і краси». Юліан Дорош однією камерою зняв, а потім змонтував повнометражний фільм, над яким працював два роки. Ба більше, ще й їздив по селах і містах, презентуючи стрічку. А фінансували виробництво фільму українські кооператори «Маслосоюзу».
Концепція закладу представлена і зараз лише затримка за рішенням Львівської міської ради, яка обіцяє надати приміщення у центрі міста.