Фото: ФБ/Антон Лягушкін
Отож, Львів продовжує лізти у боргову яму – в черговий раз “на транспорт” витратять 24 мільйони євро. На цей раз – кредиту Європейського інвестиційного банку. Про цей кредит домовлялися із 2016 року. А та техніка, яку планують купити, уже явно не відповідає європейським трендам, а крім того, по великому рахунку, і не потрібна місту.
Щодо закупівлі дизельних автобусів, то по великому рахунку це закупівля “неліквіду”.
Чому так?
Як пише «Четверта студія», про це – у дописі експерта, голови ГО «Львів’яни за електротранспорт» Антона Лягушкіна у ФБ.
«В першу чергу тому, що більшість цивілізованих країн Західної Європи відмовляються не лише від дизельних автобусів, але і від гібридів. Бо дбають не тільки про екологію, але і про економіку. Звичайно, такий тендер дуже вигідний виробникам дизельних двигунів, ера яких закінчується. Більше може розповісти Віталій Бризгалов, який є не тільки дослідником, але й автором реалізованого проекту виготовлення українського електробуса.
Друге – по великому рахунку у Львові уже вичерпалися напрямки, які забезпечують більш-менш економічно-ефективну експлуатацію автобусів великого класу. Найбільш наочно це показав експеримент із “реінкарнацією” автобусного маршруту 4а, який поїздив кілька днів і припинив роботу. Лишилося лише кілька автобусних маршрутів, на які можна запустити великі автобуси, витіснивши із них приватних перевізників. Та й то, на таких маршрутах можна ввести в експлуатацію 30 – 40 автобусів великого класу.
Третє – у комунального ЛК АТП № 1 практично відсутня ремонтна база. Отож, найбільш ймовірно, що при більш-менш значних поломках автобуси будуть ставати під паркан, а далі розбиратися і списуватися. Щодо заводу “Електрон”, то тут не треба ілюзій. Це підприємство – автоскладальне і є виробником кузовів для автобусів і тролейбусів. Навряд чи воно зможе на відповідному рівні ремонтувати двигуни, автоматичні коробки передач і портальні мости. Обсяги його виробництва насправді дуже малі, щоб під це виробники агрегатів у Львові створювали сервісний центр відповідного рівня.
Що до трамваїв, то при цінах на вагони, які виставляє “Електрон”, експлуатація цих трамваїв не окупиться ніколи. Більше того, за виключенням трамвайних маршрутів № 2, 3 і 8 більшість напрямків, куди курсують трамваї у Львові, не забезпечують значного пасажиропотоку, який робить експлуатацію трамваїв економічного обгрунтованою. На цю проблему накладається іще й дублювання трамвайних маршрутів автобусними.
Я вже мовчу про кадрову проблему – із наявних у ЛК АТП -1 245 автобусів великого класу курсує біля 70%. Решта – просто стоять. Причому 10-літні автобуси ЛАЗ – уже по кілька років.
Висновки мої наступні – з приводу чергового кредиту немає сенсу пускати соплі радості. Насправді це “оновлення” громадського транспорту приведе тільки до здорожчання проїзду для пересічних львів’ян і збільшить навантаження на міський бюджет.
У мене є багато запитань до т.зв. “транспортних гуру”, які нарахували, що Львову потрібна така астрономічна кількість громадського транспорту. Кілька тижнів тому Володимир Карпа дуже слушно сказав, що уже на даний момент у Львові забагато громадського транспорту, якщо порівнювати із Львівською областю. Це абсолютно не нормально, коли близько половини автобусів Львівської області із біля 1300 автобусів сконцентровані у Львові, де офіційно проживає біля 725 тисяч мешканців, в той самий час, як решту 1 мільйон 775 тисяч мешканців області обслуговує теж біля 650 автобусів.
Що це? Непрофесійність? Відсутність логічного мислення? Чи банальна корупція? На це питання, після ретельного дослідження мали б дати журналісти і навіть правоохоронці.
Я в кінці пропоную звернути увагу на ось яку деталь – Вінниця із 2014 року не закуповувала значних партій електротранспорту. У місті лише біля 60 комунальних автобусів.
В той самий час саме вінницький громадський транспорт завжди займає верхні щаблі рейтингу громадського транспорту в Україні. Пропоную подумати, чого так. Моя думка така, що керівник Вінницької транспортної компанії Микола Луценко – професійний транспортник, який пройшов трудовий шлях до головного інженера, а потім і директора ВТК.
Це не “менеджер”, який займався то пральними порошками і підгузками, а потім – картонною упаковкою, а оскільки, вочевидь, не був там ефективний, впав на посаду чиновника. Про інших “гуру” навіть і говорити те хочеться – одразу із студентської лави вони “впали” на жирні посади.
Як на мене, то за 12 мільйонів євро варто було купити тролейбуси/електробуси, а іще краще – двосистемну електричку для позавуличного транспорту. Думаю, КВСЗ міг би таку зробити.
І, на сам кінець – 24 млн. євро – це вартість транспорту без ПДВ – його ЄІБ не фінансує. Отож, треба додати 4,8 млн. євро із бюджету міста», – зазначає Антон Лягушкін.
Скриншот ФБ/Антон Лягушкін