Маю знайомих, які напередодні виборів міркують приблизно так: «У першому турі відведу душу, голосуватиму за того, до кого лежить серце. А вже у другому – обиратиму раціонально».
Про це у Фейсбуці пише журналіст та політолог Ігор Гулик.
На жаль, у житті є ситуації, які нагально потребують раціонального вибору між тим, що тобі симпатичне, і тим, що корисне. Ну, не піду ж я лікуватися до вчорашньої випускниці медичного вишу лише тому, що у неї осина талія і блакитні очі. Піду краще до сивого доктора, який має багаторічну практику і досвід, і не заглядатиме до книжки перед кожним своїм рухом.
Так і сьогодні з виборами. Серед численних кандидатів на найвищу посаду в країні є люди, яким я особисто теж симпатизую, – на рівні людських відчуттів. Мені вони імпонують, хто особистою скромністю і некрикливістю, хто певними вчинками у певних ситуаціях. Але я розумію, що шанси перемогти у них – мізерні, точніше – нульові. У Галичині нині серед таких популярних є Руслан Кошулинський, Анатолій Гриценко, Ігор Смешко. Даруйте, якщо не згадав вашого улюбленця.
Але… Реально маємо просту, майже арифметичну річ: кандидати з рейтингом на рівні статистичних похибок, особливо ті, хто декларує проукраїнську, патріотичну позицію, забиратимуть голоси у чинного президента, проти якого грає цілий легіон кандидатів проросійських, олігархічних маріонеток, політичних ошустів. Клоуна Зеленського чи популістку і “королеву брехні” Тимошенко.
У результаті, голосуючи емоціями у першому турі, ми потуратимемо проходженню у другий саме цих персонажів. І 21 квітня вже навіть не матимемо шансу проголосувати, як нині кажуть, «за менше зло», бо там буде «зло тотальне». Тож втіливши власне емоційне его у першому турі, ми потрапимо у пастку обставин, яку власноруч сконструювали. До того ж, матимемо на сумлінні сприяння перемозі абсолютно неприйнятних для нас осіб.
Як на мене, саме час замислитися над цими речами, вони ж лежать на поверхні. Саме час увімкнути калькулятор, – хто на телефоні, хто у мізках. А емоції залишити на потім. Коли матимемо результат, який не нашкодить ні нам, ні країні.
Ні депутати Львівської міської ради, ні чиновники Садового не піднімали це питання
Не існує вищої цінності, ніж захист Батьківщини та свого народу