Народний депутат від “Батьківщина” Михайло Волинець не задекларував елітний позашляховик Toyota Highlander.
Про це повідомило Національне агентство з питань запобігання корупції, пише “Радіо Свобода“.
НАЗК установило, що Волинець зазначив у декларації неправдиві відомості на понад 1 млн грн. Це є ознакою злочину.
Про те, що нардеп не вказує право власності й користування авто, журналісти програми “Схеми: корупція в деталях” повідомляли торік у квітні.
Перевірка Нацагентства виявила “постійні маршрути, які пов’язані з місцем проживання суб’єкта декларування, місцем роботи й об’єктом нерухомості, що належить його матері”.
Також НАЗК отримало дані від експлуатаційної компанії щодо радіобрелоків, якими користувався депутат для в’їзду й виїзду. І вони збіглися з його рухом маршрутом, встановленим системою “Безпечне місто”.
Волинець у поясненнях відомству заявив, що на авто не їздив, натомість використовує “картку киянина” та віддає перевагу громадському транспорту. Іноді користується службовим транспортом Верховної Ради, залізницею.
З вересня 2019-го позашляховик оформлений на сина нардепа – Андрія Волинця. На той момент такий автомобіль за даними офіційних дилерів коштував понад $50 тис., тобто приблизно 1 млн 300 тис. грн.
Результати перевірки НАЗК передали до офіса генерального прокурора для подальшого рішення щодо відкриття кримінального провадження. Що можливо за особистого погодження генпрокурорки Ірини Венедіктової, оскільки йдеться про нардепа.
Журналісти з’ясували, що син Волинця працює в Метінвесті, структурі олігарха Ріната Ахметова – найбільшого приватного власника шахт в Україні.
У жовтні 2021-го Вищий антикорупційний суд відмовив у позові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про цивільну конфіскацію активів Михайла Волинця. Ідеться про квартиру в Києві, яку депутат придбав позаторік улітку за понад 7,5 млн грн.
За даними “Схем”, Волинець не зазначив у декларації за 2020 рік джерело походження майже 3 млн грн на купівлю квартири. Журналістам пояснив, що грошима допомогла “жінка, із якою він проживає”, але не згадав про неї у звітності, бо вважав “необов’язковим”.