У причетності до зникнення журналіста звинувачували тодішнього президента України Леоніда Кучму, який на записах, оприлюднених лідером соціалістичної партії Олександром Морозом, віддавав непрямий наказ «розібратися» з непокірним журналістом, що публічно ставив Кучмі неприємні запитання.
Розслідування справи тривало роками. Троє співробітників департаменту зовнішнього спостереження МВС Валерій Костенко, Олександр Попович і Микола Протасов під час судового процесу зізналися в тому, що у супроводі генерал-лейтенанта міліції Олексія Пукача і за його наказом вивезли Гонгадзе за межі Києва. Двох перших засудили до 12 років, Протасов, засуджений до 13 років ув’язнення, раптово помер у Менській колонії.
Головного підозрюваного в організації самого вбивства, але не в замовленні, генерала міліції майора Пукача заарештували лише через 10 років після вбивства. Його засудили до довічного ув’язнення у 2013 році. На замовника убивства слідство так і не вийшло, але ця справа втрачала медійний інтерес.
Вдова Георгія Гонгадзе Мирослава, дізнавшись про те, що вбивцю її чоловіка можуть випустити, сказала в інтерв’ю проєкту, що ця новина змусила її знову почати активно говорити про цю справу, яка з 2013 року не отримувала вже медійної уваги.
«Коли я дізналася про те, що Пукача збираються випустити і я можу зустріти його на Хрещатику, в мене було відчуття, що не зможу більше приїхати в Україну», – сказала Мирослава Гонгадзе, яка отримала політичний притулок і від 2001 року разом із дітьми живе у США.
Як зауважує вона, дійсно про Гонгадзе вже майже не згадують в Україні, тож на тлі цієї інформаційної тиші його вбивці може дійсно вдатися вийти на свободу.
«Останнє засідання у справі Пукача було 4 вересня, і на ньому з журналістів були тільки газета «День» і телеканал «1+1». Засідання перенесли на 9 жовтня, і якщо нам вдасться привернути до цієї справи більшу увагу, то ми сподіваємося, що суд не ризикне задовольнити касацію Пукача», – говорить журналістка.
Вероніка Мелкозерова, яка вступила до журналістської професії вже після вбивства Гонгадзе, каже, що нинішня риторика керівництва держави не сприяє тому, щоб журналісти, які роблять свою роботу, почувалися в безпеці.
«Те, що голова президентського офісу Андрій Богдан каже, що журналісти непотрібні, що їм треба «відфільтрувати» власну професію, це є недобрий сигнал. Бо журналісти – це є ті люди, які контролюють політиків. Тому політики намагаються дискредитувати журналістів. Вони почуваються так, ніби ми прийшли до темної кімнати і увімкнули там світло, щоб люди змогли побачити, як там все влаштовано. І за це нас ненавидять ті, хто хотів би приховати свою діяльність. В усьому світі ми живемо в епоху інформаційної війни, теорій змов, післяправди, і тільки грамотні і чесні журналісти можуть повідомити і пояснити, що відбувається», – говорить журналістка.
Вероніка Мелкозерова додає, що безкарність продовжує бути головною причиною того, що ці злочини тривають в Україні.
«З понад 50 випадків вбивства, як вважає Комітет захисту журналістів, лише у 13 випадках цей мотив був підтверджений слідством, а сама поліція навіть не веде статистики щодо вбивств журналістів», – зауважує вона.
Проєкт «Вмираючи за правду» має на меті створити на сайті газети Kyiv Post повну базу журналістів, які загинули за свою професійну діяльність в Україні.
У планах проєкту також – розповісти про ув’язнених і переслідуваних журналістів в окупованих Криму і на Донбасі.