У Львові та Липниках вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні
Сьогодні у Львові на Личаківському кладовищі та на цвинтарі у с. Липники молитвою та покладанням квітів вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні, уродженців та мешканців Львівщини, з нагоди їх уродин.
Про це пише Четверта студія з посиланням на прес-службу ЛОДА.
5 лютого – 67-ма річниця від дня народження Володимира Бойківа, а 6 лютого – 47-а річниця від дня народження Миколи-Олега Паньківа.
У Львові та Липниках вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні
У Львові та Липниках вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні
Квіти від керівництва Львівської обласної державної адміністрації до їх могил поклали представники департаменту з питань культури, національностей та релігій.
Бойків Володимир Васильович (05.02.1955 – 19.02.2014)
Народився у Львові. Батько Василь Бойків (родом з Городенківського р-ну на Івано-Франківщині) був добровольцем дивізії «Галичина». Отримав поранення під час битви у «Бродівському котлі». Після перебування у таборі в Саратові у 1946 році повернувся додому. Відомий львівський будівельник-конструктор.
Син Володимир продовжив справу батька. Закінчив будівельний факультет Львівської Політехніки, працював на кафедрі будівництва, був керівником будівельної фірми. З 2000 року проживав у Києві. Був людиною з активною життєвою позицією. Захоплювався політикою та футболом. Часто брав участь у народних віче. Кредо: «Пам’ятай, що ти українець!»
Увечері 18 лютого 2014 року Володимир пішов на Майдан. Востаннє зателефонував дружині, сказав, що стоїть біля водометів на Інститутській, і зв’язок обірвався. В ніч на 19 лютого отримав три смертельні вогнепальні поранення.
Похований на Полі почесних поховань Личаківського кладовища. У 2014 році родина Бойківих удостоєна звання «Шляхетна львівська родина».
Паньків Микола-Олег (06.02.1975 – 20.02.2014)
Народився у с. Липники Пустомитівського р-ну на Львівщині. Середню освіту здобув у Солонківській середній школі, яка в наш час носить ім’я Героя. Проживав з сім’єю у с. Холодновідка Пустомитівського р-ну.
На Майдан їздив п’ять разів. Перший раз – із дружиною Лесею, після побиття студентів. Потім їхав знову і знову. «Хто ж поїде, як не ми? Треба Україну рятувати», – повторював не раз.
«Для чоловіка Україна була усім. За що переживав, за те й загинув… Не міг залишатися байдужим», – згадує дружина.
20 лютого 2014 року на вул. Інститутській виносив поранених і вбитих. Снайпер поцілив йому в груди. Помер дорогою до лікарні. Йому було 39. Похований у селі Липники Солонківської ОТГ.