У Львові можна оглянути фортечні руїни та башту збудовані з надгробків старовинного цвинтаря (ФОТО)

У Стрийському парку, прекрасному в будь-яку пору, є декоративні фортечні руїни і водонапірна вежа. Усі їх бачили, але небагато знають, що збудовані вони з вторинного матеріалу – обтесаних надгробків Стрийського цвинтаря.

Як пише «Четверта студія», про це йдеться у дописі на сторінці «Прогулянки Львовом» у ФБ.

У Стрийському парку, прекрасному в будь-яку пору, є декоративні фортечні руїни і водонапірна вежа. Усі їх бачили, але небагато знають, що збудовані вони з вторинного матеріалу – обтесаних надгробків Стрийського цвинтаря. Закритий у 1893-му, вже у 1937-му з гірким гумором описаний газетою “Діло”.

“Хто з нас, львівських мешканців, не знає Стрийського цвинтаря? Не так то ще давно ховали там львовян, а ще менше давно правили там панотці панахиди. Рік тому бачив я ще свіжі квіти на могилках, а місяць тому шукав за Стрийським цвинтарем і не міг знайти. Зник, як зникають гроші з каси банку, чи з дамської торбинки на Ринку. На його місці з’явилася вулиця, алея, кілька домів і ніби якийсь парк.

Хто любить своє місто, той хоче, щоб воно чимраз краще виглядало і радіє кожним розумним проєктом маґістрацьких урбаністів. Але чи це треба робити також коштом недавно замкненого цвинтаря? За останні роки місто дуже йшло на руку всім, хто причинявся до затирання цвинтарних слідів. Не раз і не два спинялася підміська фірчина коло цвинтаря, вилазили з неї добрі люди і забирали з місця т.зв. вічного спочинку і т.зв. вічної тиші що попало, або що було треба. Дехто задумав поставити пам’ятничок на гробі свояка, дехто потребував доброго порога до нової хати, а дехто просто для господарських цілей витаскував кусень мармурової плити на “маймурки” до бритви чи іншого “цизорика”.

Та все таки цвинтар був цвинтарем, бо ніхто не брався до домовин та костей небіщиків, що в тіни старезних дерев спочивали собі в дорого оплачених і ревно оплаканих гробах. Аж прийшов новий плян прикраси міста і на тім пляні стояло: “Стрийський цвинтар геть!”

Хто вірить у те, що як помре у Львові і поховають його у Львові, то буде там лежати до страшного судища, – нехай піде подивитися на те місце, де колись був Стрийський цвинтар. Ні знаку з могил, зате є знак поспішних розкопок, бо на кожнім кроці можна пошпортатися на кусень домовини…

Стрийський цвинтар усе ж таки минувся і вже не вернеться ні для померших, ні для залюблених пар, що відвідували його в тихі весняні вечори. Краєм цвинтаря ростуть камениці, а на цвинтарі ось-ось появиться якась каварня з джезом і якийсь “гуляй городець”.

І за яких двадцять-тридцять літ забудуть люди не тільки назву, але й історію цієї частини великого Львова. Хіба за якого півстоліття “Ilustrowany kurier codzienny” вдарить своїх читачів страшним наголовком по головах: “Сліди жорстокого злочину українських терористів”. А під ним: “На днях у парку імени (когось там) викрили діти під тонкою верствою піску людський скелєт. Це певно якась жертва гайдамаків з-під знаку ОУН, на що вказує діра в черепі і вираз болю на лиці”. Читачі повірять так само, як вірять і тепер у його “буйди”, а історики Львова не будуть спростовувати, бо це не буде в дану хвилю потрібне”

Довідково. Стрийський цвинтар — колишній цвинтар міста Львова. «Старий» цвинтар розташовувався у нижній частині сучасного Стрийського парку між вул. Стрийською, вул. Домбровського (нині Рутковича), вул. Пуласького (нині Паркова) та дорогою, що йшла поза пам’ятником Яну Кілінському до бічної в’їзної брами парку. «Старий» Стрийський цвинтар закритий у 1823 році натомість, того року було відкрито «новий» Стрийський цвинтар у горішній частині вул. Стрийської, з правого боку, який зайняв територію між сучасними вул. Стрийською, вул. Героїв Майдану і вул. Лижв’ярською й остаточно знищений у 1970-х роках у зв’язку зі спорудженням Монументу бойової слави Збройних Сил СРСР.

У 1940—1950-х роках на місці «нового» Стрийського цвинтаря створили Парк культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького) та спорудили пам’ятники Володимиру Леніну та Йосипу Сталіну, у 1953 році останнього замінили на Карла Маркса. Стрийський цвинтар остаточно знищений у 1970-х роках. Тоді при вході у парк культури на місці розораних могил давнього цвинтаря постав монумент бойової слави Збройних Сил СРСР.

Поруч, на тому місці, де мав стояти монастир латинських редемптористів, збудували Музей історії військ Прикарпатського військового округу. За України був добрий намір створити в його приміщенні Музей українського війська або — визвольних змагань українського народу.

Приміщення музею придбав концерн «Сімекс», якому міська рада надала довготермінову оренду на велику територію парку — там, де колись розміщувалася частина Стрийського цвинтаря. Тут у 1999 році планувалося збудувати готель. Тоді при земляних роботах з ковшів екскаваторів почали сипатися людські кістки. На вимогу громадськості, а також депутатів Львівської міськради  будівництво було припинено.

Одним з найгарніших монументальних пам’ятників Стрийського цвинтаря був надгробок Елеонори з графського роду Цетнерів графині Мнішех (1796—1868) — дочки графа Іґнація Евгеніуша Цетнера та Ельжбети з Любомирських, яка померла від запалення легенів. Пам’ятник складався з високої готичної колони, яка завершена жіночою фігурою ангела, що щось тримав у руках, по всій вірогідності це був хрест. Жіноча фігура виконана з артистичною майстерністю, голова її піднята угору, а складки драперії доповнювали прекрасний образ.

На початку XX століття зі 116 пам’ятників цвинтаря, які нарахував В. Цесельський, більшість була знищена, на деяких годі було відчитати написів, а 26 мурованих гробівців перебували у незадовільному стані, порослі травою та бур’янами. З цього часу походять останні фотографії пам’яток цвинтаря, виконані фотографом Яном Косьцешом Яворським. Відомо, що у 1911 році випорожнений гробівець на Стрийському цвинтарі став притулком банди, яка тероризувала околицю.

На Стрийському цвинтарі були поховані відомі львівські митці:

Скульптор Пауль Ойтелє, численні праці якого оздоблюють львівські цвинтарі, серед яких перше місце належить Личаківському.

Відомий львівський скульптор Ґабріель Красуцький-Шмейдель (1837—1885), учасник польського січневого повстання 1863 року, який працював у майстерні Йоганна Шімзера, також був похований на Стрийському цвинтарі. Тут знайшли свій спочинок Адам Краєвський, львівські скульптори Фелікс Лутц (пом. 1888) та Леон Островський (пом. 1882), художник Адольф Ключенко (пом. 1887).

До цікавих особистостей, похованих на цвинтарі, належав Леопольд де Сіґніо, який отримав у спадок від батька — Гіларі де Сіґніо — кам’яницю на пл. Ринок, 13, де у другій половині XVIII століття відбувалися «редутові бали». Леопольд працював в урядовій службі дирекції будівництва, виконував обміри планів міст та містечок Галичини, його підпис можна побачити на багатьох таких планах, збережених у колекції карт та планів львівського Центрального державного історичного архіву. Саме Леопольд де Сіґніо надбудував четвертий поверх своєї ринкової кам’яниці. Він помер у віці 87 років, 15 червня 1878 року був похований на Стрийському цвинтарі. На його могилі височів високий хрест, який було видно здалеку.

У травні 1891 року на цвинтарі був похований відомий журналіст Владислав Големберський — редактор та засновник журналу «Вітчизна» («пол. Ojczyzna»), співпрацівник «Народної газети» («пол. Gazety narodowej»).

До відомих українських поховань на Стрийському цвинтарі належала могила Йосифа Українського (1817—1880) — греко-католицького пароха при Карному домі, радника митрополітальної консисторії. Поруч окремо стояв невеликий надгробний пам’ятник його дочки Софії Української (пом. 1880).

Український напис був на могилі Марії із Зауерів Сембратович та її дочки, які померли під час пологів. Пам’ятник на їх могилі був прикрашений чотиригранним стовпом на такому ж постаменті. Стовп прикрашений гранчастими плитами у вигляді діамантового руста. До українських поховань належали також могили Людвика Войтовича (пом. 1880), Юрія Нарольського (пом. 1881) та народного вчителя Еміліяна Лотоцького (пом. 1882).

Коментарі