Цього дня народився Євген Чикаленко, меценат, який фінансував діяльність у Львові Наукового товариства ім. Т.Шевченка

Фото: "Укрінформ"

Цього дня народився Євген Чикаленко (1861–1929), український громадсько-культурний діяч, політолог, журналіст, меценат.

Чикаленко вкладав кошти у видання перших українських газет, журналів – «Громадська думка», «Селянин», «Рада», «Нова громада»; фінансував діяльність заснованого наприкінці ХІХ ст. у Львові Наукового товариства ім. Т. Шевченка; підтримував матеріально Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського.

Чикаленко збудував у Львові Академічний дім для студентів – вихідців із Наддніпрянської України. І це ще не повний перелік тих добрих справ, що вдалося зробити цій людині.

Це Чикаленку належить афоризм: «Любити Україну треба не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені». Цікаво, що у 1918 році Євген Чикаленко був одним із претендентів на гетьманство. Але він відмовився, бо вважав, що гетьманом має стати людина військова. Тоді з’явилася кандидатура Павла Скоропадського. Не раз пропонували Євгенові Харлампійовичу очолити уряд Скоропадського, стати міністром з аграрних питань. Він вагався, довго розмірковував і все ж відмовився. Згодом у «Щоденнику» він писав: «Прадіди наші казали – «до булави – треба праці й голови», а я свою голову не вважаю до того здатною і ненавиджу боротьбу, а люблю спокій, мир і тишу».

Більшовицька окупація змусила Євгена Харлампійовича емігрувати. У січні 1919-го він разом з дружиною виїздить до Галичини, потім до Чехо-Словаччини, а звідти до Австрії, де жив в дуже скрутних умовах на невеличку допомогу Українського Громадського Комітету у Празі. З припиненням цієї допомоги в 1925 році знову переїздить до Чехо-Словаччини на скромну посаду голови Термінологічної комісії при Українській Господарській Академії в Подєбрадах. Там же, в Подєбрадах, після тривалої хвороби 20 червня 1929 року Євген Чикаленко відійшов у вічність. 25 червня тіло його, як він і заповів, було спалено в крематорії. Помираючи, він просив, щоб попіл його вивезли в Україну після її визволення і там розсипали по полю.

Він не залишив дослідникам томів поезії та прози, але зоставив нащадкам свої спогади й щоденники, в яких його патріотичне слово, висока національна ідея зафіксували незнищенну в часі епоху культурно-духовного творення та будівництва в Україні. Ці матеріали стали своєрідним літописом тогочасної доби, в якому видавець, меценат і громадський діяч не лише осмислює власне життя, а й висвітлює діяльність тих угрупувань, товариств та видань, до яких був причетний.

Цінним надбанням української культури, одним із важливих джерел до пізнання нашого народу початку ХХ століття є «Щоденники», опубліковані вже після смерті Чикаленка у 1931 році, – передає «Укрінформ».