Сьогодні в Україні День Скорботи і вшанування пам’яті жертв війни

22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни.

Як пише «Четверта студія» з посиланням на Укрінформ, німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття.

Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території. Через це Україна найбільше потерпіла, як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а на 35 з них припадають активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 з 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту.

Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

Німецько-радянська війна показала українцям руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України – Голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл. Не менш жорстокими були злочини і комуністичного режиму: розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу, депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їх етнічних земель.

Цього дня вшановується пам’ять всіх тих, чиє життя було покалічено і зруйновано у тій страшній війні.

Для Львова переломним часом стали роки Другої світової війни. Незважаючи на те, що цей короткий період не призвів до значних архітектурних втрат, соціальне обличчя міста було змінене назавжди. За приблизними підрахунками дослідників, у ході депортацій та арештів було вивезено до Сибіру понад 30 тис. осіб; ще близько 90 тис. вбито під час Шоа; остаточно ж етносоціальну панораму міста визначили депортації польських мешканців на колишні німецькі території, внаслідок яких було вивезено 108 тис. поляків та 3,5 тис. позосталих євреїв; з українського населення залишилось трохи більше половини. Тобто лише п’ята частина мешканців довоєнного Львова залишилась жити в місті у повоєнний час. За цими цифрами стоять тисячі окремих персональних доль мешканців міста, позбавлених дому, сім’ї, близьких та власного життя.

Коментарі