Фото: 24 Канал
Новий рік – одне з найпопулярніших свят календарного року. Цей день протягом століть щорічно чекають і відзначають незалежно від національності, віросповідання і кольору шкіри.
Як пише «Четверта студія» з посиланням на Укрінформ, в Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію. Сучасне його відзначення – четверте в літочисленні нашого народу. Наші пращури початком нового року вважали, цілком закономірно, весну – час пробудження природи. Із запровадженням християнства в Київській Русі, Церква зажадала змінити дату нового року. Релігійний календар змушував перенести його з весни на 1 вересня. Російська імперія (щоправда, на той час ще Московія, адже імперією вона стала в 1721), до якої входила й значна частина українських земель, була чи не єдиною країною зі старим літочисленням. Щоб якось уніфікувати цю розбіжність, Петро І запропонував церковникам перенести Новий рік з вересня на 1 січня. Утім, і ця дата виявилась не остаточною. У лютому 1918 року в Україні був запроваджений григоріанський календар. Проте, церковне відзначення не змінилося. Відтак у нас співіснують дві дати початку року: офіційна – 1 січня і релігійна – 14 січня.
Щодо традиційних атрибутів Різдва і Нового року – ялинки та подарунків, то й тут не все так просто. Ще на початку ХІХ століття в Україні Новий рік взагалі мало хто святкував. Такої традиції не було ні в селі, ні в місті. Приміром, за новим європейським обрядом (з ялинкою, вітаннями і подарунками) Новий рік у Києві на початку ХІХ століття зустрічали лише іноземці та приїжджі чиновники, які познайомилися з веселими «німецькими звичаями» у Петербурзі. Такі свята були рідкісними навіть у багатих дворянських маєтках.
Український етнограф і фольклорист Костянтин Сементовський у своєму дослідженні 1843 року стосовно святкових звичаїв в Україні жодним словом не згадує про новорічні ялинки і новорічні подарунки. «Німецькі ялинки» (саме так їх називали) почали розповсюджуватися по Києву на початку 50-х років ХІХ століття і вже через два-три десятиліття стали помітним явищем у міському побуті. «Більш-менш забезпечені батьки ставили для дітей ялинку, прикрашаючи її стрічками і позолоченими горіхами, цукерками та іграшками», – писала одна з київських газет.
Подарунки купувалися переважно в іноземних магазинах, яких було чимало, особливо на Хрещатику. Ялинку в давнину називали не новорічною, а різдвяною, адже встановлювалася і прикрашалася вона на Святвечір, або, як казали, надвечір’я Різдва Христового (24 грудня). За старовинними звичаями, Новий рік вважався суто домашнім і переважно дитячим святом. В 1850 роках свято з ялинками стали влаштовувати в дитячих притулках, пансіонах, училищах і гімназіях.
Чималий внесок у популяризацію новорічних ялинок зробили народні школи, які з’явилися в 60-х роках ХІХ ст. Шкільні святкування описала Христя Алчевська в нарисах 1890 років. Про святкування різдвяно-новорічних свят можна прочитати у чудових спогадах киянина Олександра Вертинського, а також у Наталени Королевої (вона згадує про святкування в будинку мовознавця-україніста Миколи Сулими). Відомому українському меценату Василю Тарновському європейські звичаї здавалися надто сентиментальними, і він намагався збагачувати їх власними нововведеннями: діти «штурмували» ялинку «козацьким штурмом» – валили її на підлогу й обдирали з її гілля солодощі та прикраси.
Після більшовицького перевороту 1917 року й переходу на григоріанський календар, українці затято продовжували святкувати зимові свята по-старому. Новий рік за новим стилем відзначали тільки в державних закладах і установах. Ялинки встановлювали в оселях на «справжнє Різдво», коли за новим стилем було вже 7 січня, і вони стояли німим докором радянській владі аж до 13 січня, яке отримало дивну назву «старий новий рік». Так повторювалося з року в рік, аж поки влада у 1928 році ялинку взагалі заборонила, як «буржуазне явище», а тому й «контрреволюційне» і «антирадянське». Знадобилося ще майже десятиліття, щоб ялинку «реабілітували». Щоправда, цього разу влада домоглася свого: громадяни стали ставити ялинку вже «по-радянськи» – у ніч на 1 січня за новим стилем, а про те, що вона називалася колись «різдвяною», мало хто згадував. Згодом радянська штампоманія майже вщент знищила й знівелювала українські народні звичаї та обряди. Особливо далися взнаки 70-80-ті роки минулого сторіччя.
Але як би тодішня влада не намагалася змінити самобутність і традиції українців, цього їй не вдалося зробити. Й нині Новий рік, як жодне інше свято, залишається одним із найтепліших і душевних свят.
І якими б не були традиції, звичаї та релігійні переконання, кожна людина в перший день Нового року мріє про світле й ліпше майбутнє, про те, що прийдешній рік буде щасливішим за минулий.
Тож з Новим роком!