Фото: Укрінформ
Сьогодні день пам’яті Олега Ольжича – українського поета, археолога, політичного діяча.
Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба; 1907–1944) був сином класика української літератури Олександра Олеся.
15-річним юнаком разом із матір’ю емігрував на Захід (в Берлін, а згодом до Праги). Закінчив університет, захистив докторську дисертацію з археології. Досвіду вченого-археолога набув, беручи участь в археологічних розкопках та працюючи в музеях Галичини, Чехословаччини, Югославії, Австрії. Невдовзі став першорядним фахівцем зі слов’янської археології. Володів дев’ятьма європейськими мовами; як зазначають фахівці, складись доля Олега Ольжича по іншому – міг би стати археологом світового рівня. Читав лекції у Гарвардському університеті в США.
Олег Ольжич був не тільки науковцем і поетом, а й визначним громадським і політичним діячем. Обстоюючи незалежність України, він вступив до ОУН, заснованої Євгеном Коновальцем, очолював її культурну референтуру, налагоджував випуск легальних і нелегальних брошур, відозв, плакатів. У 1938–1939 рр. брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників.
Як згадує Улас Самчук, «на відміну від свого батька з його співочою лірикою, Олег Ольжич хотів бути маломовним, простим, кам’яним…». На відміну від батька Ольжич також вважав, що плачем і однією лише скорботою Україну не врятуєш. Саме тому й вступив до ОУН. Будучи заступником голови Проводу Андрія Мельника, Ольжич керував, по суті, всім націоналістичним підпіллям у Києві, Львові, Рівному, Наддніпрянщині та на східних землях.
Протягом 1934–1941 очолював Революційний трибунал ОУН, був членом Проводу Українських Націоналістів. На початку війни переїхав до України. В жовтні 1941 року став одним з організаторів політично-громадського центру – Української Національної Ради у Києві.
З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів переїздить до Львова, де його 25 травня 1944 року заарештувало гестапо. Олег Ольжич загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 у концентраційному таборі Заксенхаузен. Йому було лише 37 років.
Автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), ряду праць з археології. «Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія здобуде йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком. А його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур» (Олег Ольжич).