Фото: Укрінформ
Як пише “Четверта студія” з посиланням на Укрінформ, Дмитро Іванович Донцов (1883-1973) народився у Мелітополі. Навчався в Петербурзькому і Віденському університетах. Належав до Революційної української партії та Української соціал-демократичної партії, за що двічі піддавався арешту (1905, 1907). У 1908 році навіть був змушений емігрувати.
У 1913, виступаючи на другому всестудентському з’їзді у Львові, накреслив програму побудови Української незалежної держави. У 1917 повернувся в Київ. В період Гетьманату Донцов очолив Українське телеграфне агентство (нині Укрінформ) і Бюро української преси. В 1919-1921 роках – керівник Українського пресового бюро в Берліні.
З 1922 року перебував у Львові, де виступив засновником Української партії національної роботи, керував двотижневиком «Заграва» та редакцією «Літературно-наукового вісника», видання якого було поновлено з ініціативи Євгена Коновальця. З 1939 року жив в еміграції – Німеччина, Чехо-Словаччина, Франція. 1947 року оселився в Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті. Донцов – автор багатьох публіцистичних праць, в яких обгрунтував необхідність політичної незалежності України і розробив ідейні основи українського націоналізму.
Погляди Донцова еволюціонували від соціалізму до беззастережного його заперечення, від войовничого матеріалізму до ортодоксального християнства. Він послідовно обстоював ідею державної самостійності України та її духовно-культурної орієнтації на Захід. Виступаючи проти російського імперіалізму в усіх його проявах, Донцов застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна, пролетарсько-соціалістична чи ще якась. Ідеї Донцова мали великий вплив на молодь у передвоєнний час і у значній мірі стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності ОУН.