Фото: "Укрінформ"
Сьогодні день народження Леся Курбаса – режисера, актора, реформатора українського театру.
25 лютого 1887 року, в місті Самбір, народився Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович; 1887–1937), український режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач. Курбас був наступним, хто прийшов на зміну «корифеям», засновникам українського театру – родині Тобілевичів (Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський) з їхнім ухилом і акцентом на національне, українське. Він став реформатором українського театру, відмовившись від «шароварщини» й створивши театр європейського рівня.
До Курбаса, дивлячись українські вистави, можна було або сміятись (часом гомерично реготати), або плакати (ридати; згадати хоча б «Безталанну»). І все. Інших емоцій, чи приміром якихось більш-менш глибоких рефлексій годі було очікувати. Важко навіть уявити, скільки він устиг за свої 50 років. І скільки б ще зробив, якби не поліг від чекістської кулі у карельському Сандармосі. Курбас уперше на українській сцені поставив вистави «У пущі» Лесі Українки, «Цар Едіп» Софокла (обидві – 1918), «Макбет» В. Шекспіра (1920), «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло», (1929) «Маклена Граса» (1933); сам грав, перекладав з німецької (переважно драми), навчав (і вивчив) цілу плеяду «березольців». Ірина Іванівна Стешенко, корифей українського перекладацького цеху, онука Михайла Старицького, яка починала свій мистецький шлях у театрі Курбаса, згадувала, як уперше побачила його в 1916 році на сцені. Він грав Хлєстакова в театрі Миколи Садовського. Враження у неї склалося дивне: протягом вистави вона жодного разу навіть не усміхнулася. «Ревізор» йшов українською (чорносотенна преса здійняла галас – «пьеса великого русского… на малорусском наречии» – чортзнащо!); в театрі Ірина була разом із батьком. Як згадує Стешенко, «у виставі було багато смішного – чиновники, гармидер з купцями, Бобчинський та Добчинський», але вона стежила виключно за Садовським у ролі Городничого та за новим актором, котрий грав Хлєстакова. Грав він якось дивно, надто серйозно, не за штампом вертихвоста й джигуна. Потім вона перечитала Гоголя, його листи, й зрозуміла, що Курбас – випадково? – запропонував абсолютно нове й несподіване тлумачення цієї ролі, до того ж зовсім не безпідставне. Зала реагувала по-різному. Ірина Стешенко тоді вважала, що овації, які Курбас одержав у фіналі, перебільшені. Натомість її батько, Іван Матвійович Стешенко, людина високоосвічена, був іншої думки. «Ти ще дурна, Орько, і нічого не тямиш, – казав він. – То взагалі не така вже й весела комедія, цей «Ревізор». Провінційному акторові вигідно зробити з нього водевіль: от і шпарять, наче в оперетці. А цей галичанин грає дуже дотепно… І взагалі гарний актор – ставний, вродливий, спритний. От тільки мова…» Мова у Курбаса й справді була трохи «не наша», не наддніпрянська: виразний галицький акцент надавав його Хлєстакову чужинського звучання, він був ніби з іншої країни. В цьому, вважав батько, теж був свій сенс», – пише Ірина Стешенко, – передає “Укрінформ”.
Лесь Курбас (повне ім’я — Олександр-Зенон Степанович Курбас; 25 лютого 1887, Самбір, Королівство Галичини та Володимирії — 3 листопада 1937, Сандармох, Карельська АРСР) — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925).
Народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові добру освіту.