Сьогодні – 87 років від дня народження Любомира Гузара

Любомир Гузар. Фото: Укрінформ

26 лютого – 87 років від дня народження Любомира Гузара (1933-2017), єпископа Української греко-католицької церкви, кардинала Католицької церкви; з 28 січня 2001 року Верховний архиєпископ Львівський, з 25 серпня 2005 року по 10 лютого 2011 року Верховний архиєпископ Києво-Галицький – предстоятель Української греко-католицької церкви.

Як пише “Четверта студія” з посиланням на Укрінформ, Блаженнійший Любомир Гузар – справжній громадянин світу. Народився у Львові, 1944-го родина переїхала до Австрії, потім оселилися у США. У Сполучених Штатах він прожив 20 років. Закінчив семінарію, вивчав богослов’я в Католицькому університеті у Вашингтоні, студіював філософію у Фордгамському університі. 1969-го переїхав до Риму – у «вічному місті» прожив майже 25 років. Тут захистив дисертацію, 9 років викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана». 1977-го висвячений Верховним архієпископом Йосифом Сліпим на єпископа. За рік став архімандритом монастиря Студійського Уставу. Об’їздив мало не весь світ, бував усюди, де знаходяться греко-католицькі громади (Австралія, Латинська Америка, Європа).

«Ці подорожі наштовхнули мене на дуже просту і ясну думку – люди всюди однакові. З ними треба розмовляти, спілкуватися. Їх треба слухати, їх треба поважати. Тільки з взаєморозуміння і взаємоповаги може вирости щось вагоме і гідне», – зауважує кардинал Гузар. 1993-го він повернувся в Україну. На надзвичайному Синоді єпископів УГКЦ був обраний її главою (2001). Став кардиналом. У 2011 році пішов у відставку, передавши паству і церкву Святославу Шевчуку.

Блаженнійший Любомир Гузар упродовж багатьох років залишається беззаперечним моральним авторитетом не тільки для греко-католиків, але й для віруючих інших конфесій та людей далеких від релігійного життя. Його слово завжди мудре, вагоме і доцільне. Це слово пастиря, за яким відчувається величезний досвід – як людський, так і релігійний. Позбавлений радянського досвіду, він привніс із собою на наш пострадянський простір, де сама ідея людських взаємин є глибоко спотвореною лицемірством, хамством, підлабузництвом, основою яких, без сумніву, був страх, і нову манеру спілкування.

Архівне відео/ТСН