Григорій Яхимович. Фото: Вікіпедія
Сьогодні – 227 років від дня народження Григорія Яхимовича (1792–1863), українського церковного та громадсько-політичного діяча, теолога.
Галицький греко-католицький митрополит; доктор богослов’я, філософії та вільних мистецтв, професор теології та педагогіки Львівського університету, директор Львівської духовної семінарії. В 1860 – Львівський митрополит, член Палати панів австрійського парламенту та радник імператора; відстоював права українського населення Галичини, виступав на захист української мови та за збереження православного церковного обряду, – повідомляє «Укріформ».
Митрополит Григорій Яхимович (у світі Григорій Яхимович, 16 лютого 1792, Підбірці — 29 квітня 1863, Львів) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 1860 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Барон. Автор численних проповідей та богословських праць.
Народився поблизу Львова в сім’ї Івана та його дружини Марії (у дівоцтві Гарасевич).
Навчався у Львівській гімназії, богословську освіту здобув у Відні. 26 вересня 1816 року митрополит Михайло Левицький висвятив його в сан пресвітера. У 1818—1819 роках служив у парохії церкви святої Варвари у Відні, одночасно навчаючись в інституті святого Августина. Отримав ступінь доктора богослов’я, філософії і вільних мистецтв.
Після повернення очолював кафедру релігії (з 1819), був професором педагогіки (з 1825) та теології (з 1837) у Львівському університеті. Крилошанин Львівської капітули (з 1835), ректор Львівської духовної семінарії (1837—1848), а з 1860—1861 був ректором Львівської греко-католицької семінарії, каноніком митрополичого капітулу і «ректором магніфікус» Львівського університету.
Помер несподівано, не прокинувшись у своєму палаці на горі Святого Юра. На його похорон зібралося близько 20 000 осіб. Був похований на Городецькому кладовищі (знаходився приблизно в районі сучасного приміського вокзалу на вул. Городоцькій). Наприкінці XIX ст. цвинтар ліквідували, а труни Яхимовича та його суфрагана і наступника Спиридона Литвиновича з великими почестями перенесли в гробницю Львівської капітули на Личаківський цвинтар.
Церковна кар’єра
Громадська діяльність
У 1848 році брав активну участь у галицько-руському русі, очолив першу громадсько-політичну організацію галицьких русинів — Головну Руську Раду. Він був досить ліберальним і лояльним до Габсбурзької монархії, що дозволяло займатися діяльністю з відстоювання прав свого народу, не зазнаючи переслідувань з боку австрійського уряду. Так, він брав участь у «азбучній війні» проти заміни кирилиці латинським алфавітом, був членом Собору руських вчених, дбав за чистоту східнокатолицького обряду. Став одним із провідних діячів українського національного відродження середини ХІХ століття.
Зробив великий внесок у розвиток шкільної освіти, разом з Михайлом Куземським відкрили безліч народних шкіл. Добивався запровадження викладання української мови у школах Галичини, вимагав від духовенства вживання української мови під час проповідей.
Крім церковної і суспільно-політичної діяльності, захоплювався астрономією і технікою. Написав декілька досліджень, сконструював машину для косіння трави, розробляв план пароплавного сполучення на річці Сян. Користувався повагою при цісарському дворі, нагороджений Хрестом Леопольда і титулом барона.
Посол до Галицького сейму в 1861—1863 роках, посол до Австрійського райхсрату.