Порошенко дає відповіді на «кляті запитання», – журналіст

Чому я підтримую Порошенка? Якщо коротко, – бо не бачу не те, що кращої, а бодай рівноцінної альтернативи. Чому її немає, – питання до політикуму і загалом до суспільства. Про це у Фейсбуці пише журналіст Ігор Гулик.

Чому Порошенко? Бо дає відповіді на «кляті запитання», які українство не спромоглося сформулювати упродовж сотні років після першої Національної революції.

Серед усіх українських президентів часів новітньої незалежності саме Порошенко підняв планку українських завдань до рівня стратегії, і наразі успішно їх втілює. «Геть від Москви!», – гасло, актуальне не тільки для України, у ньому зосереджена головна мета – усунути віковічну національну загрозу, зруйнувати саму імперію, перетворити її на прогнозованого і стабільного сусіда, з яким можна вести справи. Не брататися, не довіряти, а саме вести справи.

Тому маємо європейський вектор, Асоціацію, безвіз, відновлення незалежності нашої церкви, Стокгольмський арбітраж, антиросійську коаліцію, плани вступу до НАТО та ЄС тощо. Я переконаний, що це лише перші кроки, і що зупинитися на цьому шляху, перервати процес руйнації імперських амбіцій Москви для України та її громадян було б не просто втраченим шансом, але й злочинною легковажністю. Злочинною тому, що за будь-який компроміс, за найдрібнішу поступку агресорові платитимемо не лише ми, але й наступні покоління. Принаймні, історія однозначно вказує на це.

У цьому сенсі Порошенко – перший серед державних очільників, який не озирається на Росію, не запитує «а шо там, у моск…лєй?», не переймається реакціями кремлівських авантюристів, не піддається на тиск і провокації. Зрештою, я не бачу серед української політичної тусовки осіб, здатних втримати країну у війні проти велетенської агресивної машини упродовж п’яти років. Не тільки втримати, але й завдавати цьому монстру дошкульних ударів. При тому об’єднати світ проти «імперії зла», відродити армію і в умовах втрати значної частини економічного потенціалу поступово відбудовувати господарку.

Попри банальну істину, що, мовляв, народ має ту владу, на яку заслуговує, у випадку Порошенка маємо прецедент, коли значна частина народу, особливо так звані «еліти», не дотягують до рівня і масштабу керівника. Це – сумно, але не безнадійно. Гадаю, матимемо ще п’ять років, аби виправити цей недолік.

Коментарі