Вперше в історії незалежної України Нобелівська лауреатка взяла участь в українському літературному фестивалі. Підчас 28 Міжнародного BookForum в рамках Літературної програми відбулась зустріч з Ольгою Токарчукою. На зустрічі Ольга поділилась спогадами про батька та розповіла про свій зв’язок з Україною.
Про це пише Четверта студія з посиланням на Форум видавців.
Продовжуємо ділитися цитатами з розмови. Далі – пряма мова Ольги Токарчук.
Уперше я поїхала в село, де народився й провів перші 10 років життя мій батько, коли мені було 10-11 років, і для мене це була подорож у минуле, минуле мого батька. Мій батько був дуже чутливою людиною, і часом впадав у сентиментальність. А може, всі люди, які в дитинстві покинули цей свій омріяний край, були схильні до такої сентиментальності, але коли він говорив про своє село, то я дещо стурбована, завжди бачила, що він от-от заплаче, що це його страшенно зворушує. І потім, коли я була підліткою, мене це страшенно дратувало, що такий дорослий чоловік раптом так поводиться.
Потім мені здавалося, що вершиною кічу було те, що він з останньої поїздки до цього села привіз собі торбинку землі, яку велів покласти з ним у могилу, і мама зрештою так і зробила.
Тоді я зрозуміла, що він із собою в могилу взяв матеріалізований шматочок свого дитинства, якийсь ідилічний, ідеальний момент у місці, у центрі всесвіту, де всі живуть у злагоді і щасті. І всі можуть порозумітися, усе так гарно, велика вода, корови, яблука. У мене вдома весь час говорили про ті яблука, ніби наші яблука були якісь недосконалі, це там були справжні яблука.
Тож мені було дуже цікаво, дитиною я була налаштована на якусь екзотику, на те, що буде інший сніданок, на речі, які відрізняли нас від сестри моєї бабусі і всієї тамтешньої родини.
А коли я була старшою, я дуже багато речей там знайшла, але менше з оповідей батька, радше з літератури. Куди б я не поїхала, я бачу світ через призму того, що прочитала, а не того, що прожила, бо на жаль, я мало прожила.
Словом, у мене вдома батько запровадив такий собі романтичний культ українськості. Хоча у нас не говорили “я з України”, як і не говорили “я з Кресів”. Вони були “з-за Бугу”, такий дивний, “бізарний” спосіб ідентифікації, яка оминала, переступала всі історичні складнощі, вони були просто з іншого берега ріки, дуже просто.
Також у мого батька дуже довго був східній акцент, який я обожнювала. І в інших старших людей навколо він був, бо цей діалект, цей акцент на Нижню Сілезію перенісся дуже виразно. Дитиною я вчилася вимовляти це “л”, мені це подобалося, звучало елегантно. Що цікаво, у мого батька це потім зовсім зникло, він говорив цілком звичайно, а нині вже немає людей, які б у Польщі говорили з таким прегарним, чудовим м’яким акцентом.
Тож моє ставлення до України, успадковане від батька, таке романтичне.
Я пам’ятаю, що в мого батька був “Кобзар”, який він читав, і я підліткою також ним зацікавилась. Властиво, він почувався поляком, але дуже тісно пов’язаним із місцем народження, як ми би сказали, з “хайматом”, може, не стільки з самою Україною. Попри те, що кінець його життя в тому селі був дуже трагічний, оскільки частину його родини убили в етнічних чистках. Власне кажучи, вони мусили тікати, батько дивом вижив.
Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.
За процесуального керівництва Львівської обласної прокуратури на вимаганні та одержанні неправомірної вигоди викрито першого заступника…
Зверніть увагу, що для призначення виплати безвісно відсутнім військова частина вважає захисника, зниклого безвісти під…
Підозрюваного у вбивстві Фаріон залишили в СІЗО ще на два місяці - до 17-го листопада…