Шапіто у Галичині не надто толерують. Фото: відкриті джерела.
Вже декілька тижнів молодики в одностроях блукають Україною з однією метою – задати Петру Порошенку питання про відрубані руки корупціонерів. Майже за законами шаріату. То давайте будувати Ісламську державу в Україні! ІДІЛ аплодує стоячи. Але у такому разі їх би перших передавили, як цуценят, за неповагу до шейха. А може їм більше імпонує середньовічна Росія, де боярам голови рубали?
Не виключаю, що більшість молодих людей з “Нацдружин” чесно вболівають за майбутнє країни. Що аж ніяк не можна сказати про їхнє керівництво, яке просто заробляє гроші та бонуси, здаючи своїх “побратимів” в оренду.
Ті ж Аваков та Білецький чудово знають, скільки насправді може тривати досудове розслідування. Проте, питання про відрубані руки це лише привід. Справжня мета провокаторів – розхитати країну напередодні виборів, адже НК не підтримав жодного з кандидатів в президенти. Можливо їх з самого початку готували для такого сценарію? Як “гарматне” м’ясо?
Давайте продовжимо перелік запитань, які могли б задати “Нацдружини”, як би дійсно були патріотами та борцями за справедливість.
Де куля в лоб – Яценюку
Що з рюкзаками – Авакову
Хто замовив Катю Гандзюк – Тимошенко
Де гроші за продані танки – Гриценку
З якими конкретно терористами вести переговори – Бойку
Чому не за гратами – Пашинському
Де наркотики – Киві
Я не дуже схвально відношуся до діяльності пана Садового, проте переконаний, критикувати мера можуть тільки львів’яни. Так із акціями протесту.
Не треба нам у Львові засланих козачків з НД. Ми самі вирішимо, що і як робити у своєму місті. Навіть із зальотним Зеленським містяни розібралися без пилу і галасу. Тому не варто ватажкам Нацдружин очікувати, що їхні провокації матимуть підтримку серед львів’ян. Ми надто ґонорові, щоб вестися на гастролюючих клоунів у масках.
А взагалі давайте радіти, що живемо у дійсно демократичній країні. Де статті журналістів ініціюють кримінальні розслідування та парламентські ТСК і де навіть Ванга не вгадає, хто буде наступним президентом.
Петро Радик, спеціально для “Четвертої студії”