Сьогодні минає 80 років від дня народження Кацала Миколи Лукича – українського хорового диригента, лауреата Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка, народного артиста України, художнього керівника Львівської національної академічної чоловічої хорової капели “Дударик”.
Про це повідомляє прес-служба Львівської ОДА, пише “Четверта студія”.
На Личаківському цвинтарі, де похований Маестро, провели чин панахиди за участі хорової капели “Дударик”.
«Я знаю, що сьогодні батько радіє кожному з нас, радіє фантастичним успіхам в роботі з дітьми, в педагогічній роботі, радіє концертам і здобуткам капели. Радіє також і тому, що його мрія здійснилася, адже «Дударик» здійснив цей важливий крок – від дитячого хору аж по національний колектив. Чому він так цього прагнув? Насамперед тому, щоб не зникала українська культура, хорова культура, мистецтво, музика, бо саме вона здатна закласти в людину незворотній духовний процес. Я дуже шкодую, що не встиг так багато добрих слів сказати батькові, але вірю, що зможу компенсувати це добрими справами і новими здобутками капели» – поділився керівник національної хорової капели «Дударик» та син Миколи Кацала Дмитро Кацал.
«Слухаючи «Дударик», завжди відчуваю неабияку естетичну насолоду, захват і гордість. Знаю, що Микола Кацал все своє життя присвятив «Дударику», вкладав у нього всі сили і всю душу. Микола Лукич – це людина покликання і надзвичайного таланту. Світла пам’ять святій людині», – додала заступниця директора департаменту з питань культури, національностей та релігій Тетяна Плугатор.
Довідково:
Кацал Микола Лукич народився у місті Хмельницькому 10 грудня 1940 року У 1973 році закінчив з відзнакою диригентський факультет Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка (клас Михайла Антківа). Педагогічне мистецтво опановував на практиці у загальноосвітніх школах (СШ у м. Чита, СШ №61, СШ№36, СШ№19 – у Львові), викладаючи співи, креслення, столярну справу, керуючи шкільними хорами. У 1968 році, перейнявши від відомого хорового диригента Михайла Пашковського ансамбль хлопчиків Львівського будинку дітей працівників залізниці, збільшивши склад до хорового масштабу (70 осіб), додавши групу юнаків, остаточно ствердив свою професійну перспективу.
У 1971 році за підтримки Львівського обласного відділення Музично-хорового Товариства України заснував хор хлопчиків «Дударик», залучивши до його складу найбільш обдарованих учнів загальноосвітніх та музичних шкіл міста. Сповідуючи принципи інтернаціональної толерантності, керівник хору усю виховну і мистецьку роботу поставив на фундамент віковічних духовних і мистецьких традицій українського народу. Назвою своєю хор дає оптимістичну відповідь на риторичне питання присутнє у відомій за М. Леонтовичем пісні «Дударик»: «Діду, мій Дударику, ти ж було селом ідеш, ти ж було в дуду граєш. Тепер тебе немає, дуда твоя гуляє, і пищики зосталися, казна-кому досталися…» Вдавшись до високої науки компромісів, Микола Кацал відстояв назву хору в часи панування радянської антинаціональної ідеології.
У цьому закладений секрет популярності «Дударика» серед українців та усіх, хто шанує національні традиції. Для Миколи Кацала хор – це рухома субстанція від початкуючого хлоп’ячого хору до хору хлопчиків та юнаків, капели хлопчиків та мужчин до Львівської державної чоловічої хорової капели «Дударик» з колективом-супутником хором хлопчиків «Дударик», нагородженої Грамотою Верховної Ради України (1986 р.), удостоєної звання лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989 р.).
Видатною подією особистого життя М. Кацала, і життя мистецької громади Львова, є відкриття у Львові першої української державної хорової школи (1989р.) за сприяння відомих урядовців та митців Якова Погребняка, Федора Стригуна, Лариси Кадирової, Богдана Козака. Микола Кацал – ініціатор створення у Львові Львівського християнського екуменічного братства (2002 р.) Впродовж багатьох років М. Кацал був спеціальним кореспондентом газети «Львовская правда», дописував до газет «Вільна Україна», «Культура і життя», «Молодь України», до журналу «Музика». Нагороджений Грамотами Української Православної Церкви (КП), Української Греко-Католицької Церкви, медаллю «За відданість» Української Автокефальної Церкви. Заслужений діяч мистецтв України (1999 р.). Лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка. (1989 р.) Помер 24 травня 2016 року.