Те, що з тюремного саду не можна їсти яблука, місцеві мешканці знали завжди. Спершу це було приміщення тюрми Народного комісаріату державної безпеки (НКВС у період 1939–1941, 1944–1946 років), потім Міністерства державної безпеки (МДБ із 1946 до 1959 року), а з 1959-го і до нині це освітній заклад.
У 1990 році поруч із будівлею знайшли 486 людських останків – жертв НКВС. Це було масове вбивство мешканців тодішньої Дрогобицької області у кінці червня 1941 року, перед приходом німецьких військ
80-річний Мирон Бучацький був ініціатором розкопок у 1990 році. Він знав історії жахливих вбивств енкаведистами у тюрмах Галичини з розповідей мами. Його 27-річного батька у червні 1941 року арештували, завантажили в машину і вивезли.
Наприкінці 80-х років Мирон Бучацький дізнався і про «дрогобицьку голгофу». У 1990 році почались розкопки біля колишньої тюрми на вулиці Стрийській, 3, в якій розташовувався слідчий ізолятор.
«Ми почали копати тоді трактором, прийшли люди. Тоді не вірили нам в міліції і прокуратурі, казали, що судитимуть, бо я наклеп роблю. Прокурор Гук тиснув на мене. Ми витягнули спершу 3 черепи, які я йому приніс і поклав на столі. Прийшла жінка і розповіла, що там людей привозили трьома машинами, черпали трактором великий рів. Ми шурфували і справді знайшли останки вбитих людей. Загалом знайшли 486. Дуже багато людей убитих є у криниці в приміщенні, яка має 32 метри глибини, але там нищили ті останки, щоб сліду не було. Нам перешкоджали шукати», – розповідає Мирон Бучацький.
Місцеві краєзнавці і жителі Дрогобича знали, що 486 останків – це ще не всі жертви комуністичного режиму на вулиці Стрийській. У 90-і роки минулого століття не дослідили всю територію.
Люди переповідали один одному про те, що вбитих привозили у тюремний сад і там «захоронювали». Громадські діячі почали звертатися у різні інстанції з проханням провести дослідження території. Цього року пошуково-ексгумаційний центр «Доля» отримав усі необхідні дозволи на проведення робіт, які розпочались 15 жовтня.
За три дні експерти обстежили 25% території і виявили 13 місць захоронень, у 6 із них – 16 людських останків, всі чоловіки, віком від 30 до 60 років. У 5 з них кульові отвори. Антропологічні обстеження лише розпочали.
Версій захоронення – кілька
На сьогодні є кілька версій, коли саме людей захоронили у тюремному саду. За припущенням директора пошуково-ексгумаційного центру «Доля» Святослава Шеремети, людей могли вбити і захоронити з 1939-го до червня 1941 року, коли радянська влада прийшла на терени Західної України, або з 1944 року, коли вдруге повернулись комуністи, до 1947-го.
«Характер поховань зараз не підтверджує, що це були люди вбиті у червні 1941 року, коли енкаведисти чинили масові розстріли. Виглядає, що то певний час вбивали людей і везли сюди, щоб закопати. Це може бути період після 1944 року, коли масово проводились дії проти ОУН, УПА, неблагонадійних до радянської влади місцевих мешканців. Не можемо поки ще сказати про вік, хто є ці загиблі. Але однозначно, це жертви комуністичного режиму», – наголосив Святослав Шеремета.
Місцевий дослідник, історик Василь Ільницький припускає, що людей могли захоронити у саду з 1944 по 1952 роки, коли відбувались спеціальні операції МДБ СРСР проти українського підпілля.
«Припускаю, що підпільників могли привозити у внутрішню тюрму МВС для ідентифікації. Тут був штатний фотограф, який фотографував, також тут були ув’язнені під слідством і могли допомагати в ідентифікації керівників ОУН, УПА. Ця тюрма виконувала роль слідчого ізолятора, тут перебували арештовані, чекали вироку. В’язні перебували на першому і другому поверсі, а в 50-х роках – на третьому. Така тюрма була розрахована на 150 осіб, а могло бути утричі більше людей у 40-і роки, коли тут був НКВС», – зауважує Василь Ільницький.
Дослідники шукатимуть матеріали в архівах СБУ, щоб зібрати якомога більше інформації про людей, які сиділи у слідчому ізоляторі в Дрогобичі, про тих, хто проводив слідчі дії, виконував накази – вбивав і катував арештованих. У 1944–1947 роках 23% працівників в’язниці були місцевими мешканцями, більшість – приїжджі, росіяни та представники інших національностей.
На сьогодні в Україні немає бази даних ДНК по репресіях минулого століття. Поліція Дрогобицького району порушила кримінальне провадження, що дасть можливість залучити до робіт судово-медичних експертів. Важливо задокументувати докази злочину комуністичного режиму, – зазначає Святослав Шеремета.
Колишній слідчий ізолятор на Стрийській літні люди називають Дрогобицькою катівнею. Під сталінські репресії потрапили священники, вчителі, робітники, студенти, люди різного віку і фаху. Органи НКВС та НКДБ арештовували підозрюваних в «антирадянській і шпигунській» діяльності, згідно з інструкціями. Ув’язнених вбивали без суду, достатньо було вказівки керівника тюрми.
У перші тижні війни у в’язницях Західної України вбили і закатували, за приблизними даними, 22 тисячі людей. Лише у трьох тюрмах Дрогобицької області (Дрогобичі, Стрию, Самборі) близько 4600 людей розстріляли.Переважна більшість убитих були українці, невеликий відсоток поляків. Перед приходом німців тюрми були переповнені і розстріли стали масовими.
У тюремному саду в Дрогобичі пошукові роботи продовжуватимуть доти, допоки не буде обстежена вся територія.
Фото: Галина Терещук/Радіо “Свобода”