Фото з відкритих джерел
На Різдвяні свята мешканці села Мальчиці на Яворівщині щороку вшановують пам’ять загиблих від куль енкаведистів односельчан-колядників. Навіть в радянські часи люди не забували про розстріляний 6 січня 1948 року вертеп і переповідали одне одному правду про цю трагедію.
Як пише “Четверта студія”, про це повідомляє Вісник.
Вертеп у Мальчицях був завжди. Ходили колядувати й славити народження Христа малі та дорослі, дівчата і парубки, навіть одружені. Ні війни, ні лихоліття, ні войовничий атеїзм не змогли знищити цю традицію. І далекого 1948 року теж зібрався гурт хлопців, які пішли з вертепом віншувати всіх з Різдвом. Хлопці всі молоді, дехто не так давно повернувся з армії. І хоч Різдво того року було без снігу та морозу, але хіба могло це зіпсувати празниковий настрій?
Раптом біля садиби Василя Яновського почувся тріск автоматних черг, і галасливу вертепну ватагу з-за тину стали поливати вогнем. Один з колядників упав підкошений, решта самі попадали на землю в багнюку, щоб врятуватися від куль. Коли стихло, перебіжками кинулися до найближчої хати. Встигли заскочити й зачинити двері, як ще один колядник присів, уражений кулею. Слідом до хати увірвалися енкаведисти на чолі з капітаном Плотніковим. Побачивши, що ще один хлопець стікає кров’ю, той наказав своїм головорізам вийти. А селом вже бігли налякані пострілами люди. Винесли з хати на шинелі пораненого Івана Колобича. Не колядками й вертепним дійством зустрічали Мальчиці те Різдво, а голосінням і сльозами. Загинув від енкаведистської кулі у Святвечір фронтовик Павло Коваль, який пройшов війну і вцілів, а тут, на рідній землі, вижити не вдалося. Був убитий і 19-річний Йосип Козак – він саме вийшов на вулицю подивитися, чи не йдуть колядники. Через місяць помер у лікарні поранений Іван Колобич.
Правду, чого енкаведисти раптом почали стріляти в колядників, так і не дізналися. За розповідями очевидців, опергрупа приїхала в село напередодні нібито охороняти селян від бандерівців. Насправді сподівалися, напевне, що хтось з лісу навідається на Святвечір до родини. Знудившись без роботи, Плотніков зі своїми солдатами добре повечеряли та випили в одній із хат. І на п’яну голову у переодягнених колядниках їм привиділися бандерівці.
– Чи судили когось за ці вбивства? – питаю у старости Мальчиць Євгена Сабадаша.
– Та що ви! Хто б їх мав судити? Помилково розстріляли, бо думали, що то лісові хлопці. Нещодавно, у 2020 році, помер останній учасник того вертепу Михайло Микитин. Він теж був фронтовиком, але йому тоді пощастило. У своєму кожушку він нарахував одинадцять дірок від куль! – розповідає Євген Іванович. – Київські документалісти зняли фільм про наш розстріляний вертеп, і живі свідки у ньому свідчили. Хоча ми з дитинства знали про це. Відкрито не говорили, але всі все знали. Навіть після цього злочину від вертепу наші люди не відмовилися й завжди ходили колядувати ще в радянські часи. Хоча міліція ганяла для форми, але йшли і дітки, й дорослі. Коли вже Україна стала незалежною, ми почали щорічно вшановувати загиблих того Святвечора односельчан. На цвинтарі, де їхні могили, відправляємо богослужіння. У пам’ять про невинно убієнних земляків проводимо також конкурси вертепів. До 70-річчя тих трагічних подій, у 2018-му, в селі проводився районний фестиваль вертепів. І цьогоріч навіть пандемія не завадила нам поколядувати. Звичайно, від хати до хати не ходили, щоб не порушувати карантин, але вертепники заколядували для всього села.