Ми на Львівщині починаємо звикати до війни. Може так і в інших регіонах, але кажу про той, який знаю. Війна, ніби, є, але в буденному житті вона відсувається все далі.
Про це пише заступник голови Львівської обласної ради Юрій Холод, інформує Четверта студія.
Я не про переповнені кнайпи у Львові на вихідних, бо бізнес мусить жити, а гроші – “обертатися”. Я не про те, що в неділю важко пройти моїми улюбленими старими вуличками, бо в нас, на Львівщині, прихисток від війни знайшли 400-500 тисяч українців.
Я про світлини веселих посиденьок у соцмережах, про повільне заколисування себе псевдоспокоєм на львівських площах. “Повітряних тривог” меншає, хвилі переселенців стають не такими видимими, люди починають звикати до війни. А деякі, можливо, і пробують заробляти на ній. І це таки страшно.
У неділю я повернувся з Луганщини, Харківщини, Донеччини, Дніпропетровщини та Київщини. Зголосився доправити волонтерський вантаж, аби на власні очі побачити ланцюжки поставок гуманітарки та амуніції, харчів та всього, що ми відправляємо військовим і цивільним у найгарячіші точки.
Скажу відразу, що везли з собою. Це була військова амуніція, зокрема бронежилети, а також тепловізори, приціли, дальноміри, генератори, дві “швидкі”, які надійшли від іноземних донорів, медикаменти та медобладнання, майже 400 військових індивідуальних аптечок, які шиємо та наповнюємо у Львівському обласному гуманітарному штабі, набори харчів, військового одягу та білизни.
Все це зібрали, а дещо виготовили разом Львівська обласна військова адміністрація, Львівський оборонний кластер та Міжнародний штаб допомоги українцям, який координує зусилля діаспори та партнерів з 80 країн.
Скажу вже: всі зібрані запити вдалося виконати, тому повертаюся на схід найближчим часом.
Часом із запитів волонтерів та дописів у соцмережах, здається, що на сході потрібно все. Так і є, але тепер маю уточнення.
Харчі у східних областях дуже потрібні цивільним, бо крамниці тут не працюють. Військові не так сильно їх потребують, бо, все-таки, є централізоване забезпечення по лінії ЗСУ. Але буває складно, через обстріли, доправити їжу певним підрозділам на лінії фронту. На жаль, до деяких із них важко потрапити кілька днів. Це війна…
Найближчим часом від волонтерів, влади і всіх нас військові потребуватимуть найбільш розхідних речей, тих, які тут “живуть” недовго. Це автівки, індивідуальні аптечки, білизна, засоби для гігієни, взуття та військова форма. Останні дві позиції держава також дає, але їх потрібно дуже часто змінювати. Тому форму потрібно шити і доправляти військовим.
Якісне взуття маємо виробляти, купувати і постачати війську всіма можливими способами. Так само дуже потрібні бронежилети, генератори, тактика всіх видів (прилади нічного бачення, приціли, дальноміри).
Також дуже необхідні у великих кількостях якісні наколінники та налокітники. Якісні – це не такі, які викинеш за тиждень.
І також є потреба, відповідно, у всіх медикаментах, які мають бути в аптечках.
Тут відразу перейду до можливостей. Насамперед, хочу закликати всіх підприємців переїжджати на захід України. Навіть не тому, що вас можуть обстріляти і знищити обладнання. Тому, що ви маєте працювати на повну потужність, забезпечувати українців роботою, відновлювати економіку країни, використовувати можливість і перепрофільовуватися, а на лінії вогню все це часто є неможливим.
Багато фахівців переїхали, логістичні зв’язки зруйновані, потужності згорнуті або призупинені.
Львівщина є найгостиннішим регіоном для релокації бізнесу. До нас вже переїхали понад 115 підприємств, більше півсотні запрацювали на новому місці, а загалом подали заявки понад 770 підприємців.
Вірю, що багато з них виготовлятимуть саме ті речі, які потрібні для війська і для регіонів, яким найскладніше. Як це вже робить Львівський оборонний кластер, основу якого склали підприємці, які переїхали до нас з Харківщини.
США голосує за ленд-ліз, партнери оголошують про нову зброю, приїздить Анджеліна Джолі, і багато хто вважає, що все, перемога наша, треба тільки трошки почекати…
Але війну неможливо ніде просто перечекати – ані на сході, ані на заході нашої країни.
Хоч так само намагаються робити і деякі люди на передовій. Там, скажімо, на Донеччині та Луганщині, залишилися українці, які не хочуть нікуди їхати. Вони кажуть: “Це наше місто, наш дім, ми не поїдемо звідси”. Деякі з них досі не можуть повірити в те, що росія воює з кожним українцем.
Деякі донині переконані, що то політики наробили лиха, Америка у всьому винна, росіян просто не варто було гнівити, а ми з ними братські народи.
Ви можете не вірити, але такі люди досі є. Їх мало, але вони є. Свідомі місцеві українці дуже злі на них, вони показують на них пальцями, остерігаються і, зрозуміло, не відчувають себе в безпеці з такими сусідами.
На Київщині ситуація зовсім інша. Ми їздили в звільнені від окупації села, заходили на подвір’я і в будинки, говорили з людьми. Там багато понищеного.
Там розстріляні, зруйновані хати, на стінах яких записано, скільки дорослих і дітей у кожній живе. Всередині – страшний безлад, який залишили по собі окупанти, просто свинство, немає інших слів.
На деяких подвір’ях досі вирви від снарядів, деякі нерозміновані. Але люди повертаються, миють, прибирають, дезінфікують, ремонтують усе, що можуть, по трохи садять грядки, а в деяких селах думають, як відновити навчання у школах. Бо діти також повертаються.
Рашисти розікрали шкільні комп’ютери, але вчителі думають, як відновити навчальний процес. І коли ти сюди приїздиш, спілкуєшся, то розумієш, якої саме допомоги тут потрібно і чим саме від Львівщини ви можете допомогти вже.
Від перших днів війни наша область стала гуманітарним хабом для доставки гуманітарних вантажів з прикордоння ЄС, перезавантаження і доправлення в усі регіони України.
Тепер ця роль справді відходить на другий план: більшість областей доправляють вантажі з-за кордону напряму, Львівська обласна військова адміністрація є нині офіційним отримувачем близько 10% гуманітарки, яка перетинає західний кордон.
Саме тепер ми маємо ставати щодня міцнішим тилом, а це означає відновлювати та розвивати виробництво.
Нова європейська держава-тигр мусить підійматися саме звідси – з заходу на схід України. Для цього ми маємо щодня боротися, працювати, творити нове, любити життя, але не розслаблятися – аж до нашої перемоги!
Юрій Холод, заступник голови Львівської обласної ради