Фото: Христина Іжик.
Львівський іподром вражає занедбаністю. Хоча тут тренуються діти й професійні спортсмени, пише “Четверта студія” з посиланням на “Високий Замок”.
Запит «Де у Львові покататись на конях?» — один із найпопулярніших у мережі, особливо влітку. Пошукова система видає з десяток варіантів, більшість з яких приведуть вас на територію Львівського іподрому. За пів години катання верхи доведеться викласти щонайменше 250 гривень. Якщо ж не просто хочете покататись, а записати дитину на заняття, то доведеться викласти щонайменше 1200 гривень на місяць (за чотири заняття). За винятком хіба ДЮСШ «Буревісник», де заняття з кінного спорту безкоштовні. Утім, навіть ті діти, за заняття яких батьки платять кругленьку суму, займаються у жахливих умовах.
Доказ цього — фото, які оприлюднила у соцмережі Христина Іжик. На них не просто болото, а велетенські калюжі, поламані лавки, обшарпані стійла… «Це фото діючого тренувального центру, де займається купа дітей, спортсменів, початківців і профі, — написала Христина Іжик на своїй сторінці у мережі. — І всі вони місять болото, бо альтернативи немає. Дивовижно, що наш іподром давно вже не державний, а приватний. Тому навіть не напишеш про зрадоньку».
У коментарі «ВЗ» Христина розповіла, що раніше її дитина займалася кінним спортом на СКА, але тепер їх перевели на іподром. «Львівський іподром має дуже зручне розташування, там є не лише відкритий, а й закритий манеж, тож можна займатись у будь-яку погоду, є тренувальне поле, поле для конкуру, — каже Христина. — Тобто база дуже хороша. Але така занедбана! Розумію, під час карантину змагання не проводились, але ж у такому жахливому стані він не через те, що кілька місяців не працював. Лавки поламані, кривий іржавий паркан, стійла темні. Кінний спорт — це недешеве задоволення. Тож можна бодай частково привести іподром до ладу. Усі коні, які є на іподромі, — у приватній власності. Тобто за їх утримання платять. За те, щоб дитина займалась, теж платять. Ми їздили на змагання у київський клуб Equides Club. Там усе на найвищому рівні. Денники (стійла) чисті, є тренувальне поле, поле для виступів, готель. Так, це приватна власність. Але, як виявилось, Львівський іподром також у приватній власності. Будь-який об’єкт можна довести до банкрутства, якщо всі кошти, які надходять, не використовувати за призначенням. Візьміть нормального управлінця, який відкриє платні секції, але не за всі гроші, щоб багато дітей могли займатись. Зрештою, можна ж різні заняття з кіньми проводити, не лише спортивні тренування».
До речі, Львівський іподром наймолодший в Україні. Його відкрили лише 1977 року (до цього іподром у Львові був на території, яку потім віддали автобусному заводу). Він єдиний мав скакову доріжку (найближчий іподром з такою доріжкою — в Австрії), тож сюди привозили на тренування коней з усього СРСР…
Кореспондент «ВЗ» намагалась зв’язатися з керівництвом іподрому, але мені повідомили телефоном, що іподром… закритий. Причому не працює не від початку карантину, а уже давно. Працюють лише кінно-спортивні клуби, які є на території. За даними YouControl, Львівський іподром зареєстрований як ПрАТ, тобто приватне акціонерне товариство, кінцевим бенефіціаром якого є Роман Височанський. Зареєстрували підприємство 2007 року. Тобто якраз тоді, коли працівники іподрому влаштовували пікети під Ратушею, аби іподром не передавали з державноївласності у комунальну.
Щодо нинішнього стану іподрому, то тут усе залежить від клубу. «Кожен клуб сам відповідає за стан покриття на манежі, — розповіли „ВЗ“ у КСК „Вікторія“. — Наприклад, ми за своїм манежем доглядаємо самі. Так само і зі стійлами. Якщо у мене є там дві пари коней, то мені не складно взяти вапна і побілити там чи помити вікна. Усі коні приватні. Є спортсмени, які мають власних коней для занять, є коні, які належать клубам. Тобто усі вони мають власників і, звичайно, усі власники по-різному доглядають за кіньми. Зрештою, є клуби, які тренують спортсменів і коней для участі у змаганнях, а є такі, які просто заробляють на кінних прогулянках. Щодо стаєнь, то я би не сказала, що вони дуже занедбані. Принаймні не ті, де тримають коней. У частині приміщень розпочали реконструкцію, але призупинили. Мені важко сказати, чому. Можливо, через брак фінансування. Адже реконструкція такого об’єкта — це не кілька тисяч гривень».
Голова Федерації кінного спорту Львівщини Віктор Доскічпереконаний: головна проблема у тому, що в Україні ставки на скачках прирівняли до азартних ігор. Відповідно, з 2009 року скачки заборонені. А саме тоталізатор приваблює тисячі уболівальників на скачки, а й приносить колосальні прибутки організаторам. «Іподром призначений насамперед для скачок. Якщо не проводяться скачки, не може бути прибутковим. Скеровувати його під інший бізнес — неправильно, — каже Віктор Доскіч. — Загалом можна організовувати скачки і без тоталізатора, і глядачі би все одно були, хоч, може, і не так багато. Але для цього треба не лише оновити інфраструктуру. Потрібно, аби було велике поголів’я коней. Адже якщо кінні перегони проводити щотижня чи щодва тижні, тварини виснажуються. Тобто коней має бути достатньо, аби у скачках не брали участі одні й ті самі».
Є ще одна проблема. Львівський іподром чи не єдиний в Україні, де тренують коней верхових порід. А більшість конезаводів, які розводять таких коней, розташовані у Донецькій та Луганській областях (ймовірно, саме цим пояснюють інтерес до іподрому з боку представників Партіїрегіонів за часів Віктора Януковича). Однак із початком війни на сході доставити скакуна з Донецька до Львова стало проблематично… Відтак на Львівському іподромі, стайні якого були розраховані на утримання до чотирьох сотень коней, нині «проживають» лише кількадесят тварин. Багато з них вже «у віці» і для перегонів не придатні.
Тим часом працівники іподрому бояться, що його спеціально доводять до «точки неповернення», адже це дуже ласий шматок землі. Свого часу у міській раді навіть була ідея зробити дорогу на «Арену Львів» навпростець — через іподром. Хоча сам іподром через це став би непридатним для тренувань.