Мама Кузьми Скрябіна
Біля порогу мене зустрічає жінка з ясними очима… Помітно, що посмішка дається їй тяжко. Це мама легендарного Андрія Кузьменка (Кузьми Скрябіна) Ольга.
Подвір’я батьківського дому легендарного співака у Брюховичах потопає у квітах та зелені. У день народження свого сина Ольга Михайлівна, як завше, заклопотана. Ставить букет червоних троянд посередині столу, поруч стоси книжок про Кузьму: «Мені, як і будь-якій мамі, страшно не подобається казати «би», розповідаючи про свою дитину». От моєму синові, Андрію, сьогодні виповнилося би…50 років. Одночасно і особливий, і тяжкий для мене цей день», – каже вона.
У вітальні стіни завішені портретами Кузьми. Деякі з них особливі. Наприклад, на одному з них «добряк» в образі серйозного співака у смокінгу. «Він не любив носити смокінг, не його це був стиль. Він простий добряк. Вдягав такі костюми тільки на фотосесію чи на подію, але після намагався швиденько одягнутись у своє, зручне», – розповідає Ольга Михайлівна. А на іншому портреті» цитата з пісні Андрія «Мам».
«Історія створення пісні для мене трепетна та дуже особлива. Син тоді ледь не загинув. Андрій їхав з Яремче до Франківська і потрапив у димову завісу, горіли торф’яники. Гірська дорога і без того дуже небезпечна і потребує неабиякої уважності від водія. А тут ще й величезні лісовози на зустрічній. Видимість ніяка. З одним з лісовозів Андрію дивом удалось уникнути зіткнення. Потім вже зізнався, що дуже злякався, що маму більше не побачить. І в дорозі одразу народилася пісня «Мам». А ввечері він з гуртом вже грали цю пісню на концерті», – згадує Ольга Михайлівна.
Спочатку між концертами та виступами було 2-3 дні, потім день, а далі тільки півдня. Але Кузьма завжди спішив додому. Навіть якщо вдавалося побути вдома у мами лише годину. Щоразу, коли під’їжджав, дзвонив і казав: «Мамо, три з половиною хвилини і відкривай ворота».
Часто Кузьма, приїжджаючи додому, просив маму послухати його новий трек прямо у машині: «Він завжди дослухався до моїх порад і навіть за мімікою розумів, чи подобається мені композиція».
Під час розмови телефон Ольги Михайлівни не замовкав.
«В мене часто питають, яким для мене є 17 серпня. Чесно, у цей день купа дзвінків, гостей, справ, напередодні багато уваги від журналістів. І за усім цим навіть не помічаєш трагізму цього дня. Це відволікає, не дає засумувати», – каже.
– Де я б зараз був би Андрій, якби 3 роки тому у лютому не сталося б цієї трагедії?
– Десь на Сході, напевно. Його слова «По-моєму, чувак, нас кинули» виявилися пророчими. Андрій би не стояв осторонь, не мовчав би. Він ніколи не афішував цього, але Андрій неодноразово був і на Сході, і у госпіталях. Пам’ятаю, він якось пішов у військовий госпіталь у Києві, обіцяв за годину мене набрати. Це був період Іловайська. Чекала на його дзвінок увесь день. Ввечері зателефонувала сама. А він мені: «Мамо, там… там від людей нічого не лишилось…». Андрій ніколи не був байдужим до чужої біди, завжди переживав за хворих діток. Казав: «Вони тільки народились, а їх життя вже викинуло».
– Як ви ставитесь до численних каверів на пісні Андрія, муралів і пам’ятників?
– Митець живе доти, доки пам’ятають його твори. Мене тішить, що пісні Андрія переспівують і відомі люди, і діти, і молоді гурти. За його піснями пишуть вірші, малюють картини. Також подобається, що люди увіковічують Андрія у пам’ятниках і муралах. Я тільки «за», щоб люди пам’ятали мого сина і продовжували його справу. Мені дуже подобаються харківський і тернопільської мурали. Була проблема з луцьким пам’ятником. Я приїхала на його відкриття, а там стоїть незрозуміло хто і незрозуміло що тримає в руці. Скульптор взявся не за свою справу, не відчув. Згодом інший скульптор створив новий гідний пам’ятник Андрію. Він сидить на лавці, а біля нього фраза: “Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете”. До Андрія завжди може хтось «підсісти», і він ніколи не буде один. В житті було так само, він не любив бути один, любив людей поруч, мав багато друзів.
Теми аварії торкнутись не наважилась. Ольга Михайлівна ніби відчула.
«Андрій завжди казав: «Мамочко, не бійся, зі мною завжди їде Боженька», видно, у той день Боженьки не було поруч».
Дар’я Бавзалук для «Четвертої студії»
Ні депутати Львівської міської ради, ні чиновники Садового не піднімали це питання
Не існує вищої цінності, ніж захист Батьківщини та свого народу