Мама Кузьми Скрябіна
Біля порогу мене зустрічає жінка з ясними очима… Помітно, що посмішка дається їй тяжко. Це мама легендарного Андрія Кузьменка (Кузьми Скрябіна) Ольга.
Подвір’я батьківського дому легендарного співака у Брюховичах потопає у квітах та зелені. У день народження свого сина Ольга Михайлівна, як завше, заклопотана. Ставить букет червоних троянд посередині столу, поруч стоси книжок про Кузьму: «Мені, як і будь-якій мамі, страшно не подобається казати «би», розповідаючи про свою дитину». От моєму синові, Андрію, сьогодні виповнилося би…50 років. Одночасно і особливий, і тяжкий для мене цей день», – каже вона.
У вітальні стіни завішені портретами Кузьми. Деякі з них особливі. Наприклад, на одному з них «добряк» в образі серйозного співака у смокінгу. «Він не любив носити смокінг, не його це був стиль. Він простий добряк. Вдягав такі костюми тільки на фотосесію чи на подію, але після намагався швиденько одягнутись у своє, зручне», – розповідає Ольга Михайлівна. А на іншому портреті» цитата з пісні Андрія «Мам».
«Історія створення пісні для мене трепетна та дуже особлива. Син тоді ледь не загинув. Андрій їхав з Яремче до Франківська і потрапив у димову завісу, горіли торф’яники. Гірська дорога і без того дуже небезпечна і потребує неабиякої уважності від водія. А тут ще й величезні лісовози на зустрічній. Видимість ніяка. З одним з лісовозів Андрію дивом удалось уникнути зіткнення. Потім вже зізнався, що дуже злякався, що маму більше не побачить. І в дорозі одразу народилася пісня «Мам». А ввечері він з гуртом вже грали цю пісню на концерті», – згадує Ольга Михайлівна.
Спочатку між концертами та виступами було 2-3 дні, потім день, а далі тільки півдня. Але Кузьма завжди спішив додому. Навіть якщо вдавалося побути вдома у мами лише годину. Щоразу, коли під’їжджав, дзвонив і казав: «Мамо, три з половиною хвилини і відкривай ворота».
Часто Кузьма, приїжджаючи додому, просив маму послухати його новий трек прямо у машині: «Він завжди дослухався до моїх порад і навіть за мімікою розумів, чи подобається мені композиція».
Під час розмови телефон Ольги Михайлівни не замовкав.
«В мене часто питають, яким для мене є 17 серпня. Чесно, у цей день купа дзвінків, гостей, справ, напередодні багато уваги від журналістів. І за усім цим навіть не помічаєш трагізму цього дня. Це відволікає, не дає засумувати», – каже.
– Де я б зараз був би Андрій, якби 3 роки тому у лютому не сталося б цієї трагедії?
– Десь на Сході, напевно. Його слова «По-моєму, чувак, нас кинули» виявилися пророчими. Андрій би не стояв осторонь, не мовчав би. Він ніколи не афішував цього, але Андрій неодноразово був і на Сході, і у госпіталях. Пам’ятаю, він якось пішов у військовий госпіталь у Києві, обіцяв за годину мене набрати. Це був період Іловайська. Чекала на його дзвінок увесь день. Ввечері зателефонувала сама. А він мені: «Мамо, там… там від людей нічого не лишилось…». Андрій ніколи не був байдужим до чужої біди, завжди переживав за хворих діток. Казав: «Вони тільки народились, а їх життя вже викинуло».
– Як ви ставитесь до численних каверів на пісні Андрія, муралів і пам’ятників?
– Митець живе доти, доки пам’ятають його твори. Мене тішить, що пісні Андрія переспівують і відомі люди, і діти, і молоді гурти. За його піснями пишуть вірші, малюють картини. Також подобається, що люди увіковічують Андрія у пам’ятниках і муралах. Я тільки «за», щоб люди пам’ятали мого сина і продовжували його справу. Мені дуже подобаються харківський і тернопільської мурали. Була проблема з луцьким пам’ятником. Я приїхала на його відкриття, а там стоїть незрозуміло хто і незрозуміло що тримає в руці. Скульптор взявся не за свою справу, не відчув. Згодом інший скульптор створив новий гідний пам’ятник Андрію. Він сидить на лавці, а біля нього фраза: “Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете”. До Андрія завжди може хтось «підсісти», і він ніколи не буде один. В житті було так само, він не любив бути один, любив людей поруч, мав багато друзів.
Теми аварії торкнутись не наважилась. Ольга Михайлівна ніби відчула.
«Андрій завжди казав: «Мамочко, не бійся, зі мною завжди їде Боженька», видно, у той день Боженьки не було поруч».
Дар’я Бавзалук для «Четвертої студії»