Роман Федишин. Фото з відкритих джерел
Останнім часом у Львівській міськраді за директором ринку «Шувар» і депутатом від «Самопомочі» Романом Федишиним закріпилося прізвисько «адвокат». Адвокат Садового. На 19-му році депутатства завжди непоказний 51-річний підприємець, який виглядає суттєво старшим як на свій вік, раптом почав демонструвати просто-таки молодечу активність. Він регулярно з’являється в ефірі ЗМІ, які належать сім’ї Садового, а на засіданнях Львівської міської ради примудряється коментувати чи не кожне з питань, які виносять на обговорення.
Про це пише “Четверта студія” з посиланням на Вголос.
Усе це відбувається після того, як за півроку до виборів в інтерв’ю одному із львівських сайтів Федишин оголосив про кінець своєї політичної кар’єри.
«На ці вибори йти не маю наміру. Я справедливо відпрацював на громаду міста 18 років, адже з 2002 року є депутатом. Горджусь тим, що нам вдалось зробити у місті загалом і на Сихові, зокрема. Зараз вже є дуже багато молодих людей, які зроблять набагато краще, користі принесуть більше для міської ради, ніж я», – казав Федишин у березні 2020-го.
А вже восени порушив свою обіцянку, пішов на вибори і вп’яте став депутатом Львівської міської ради.
Можна було би сказати, що таким чином депутат спробував уподібнитись своєму шефу, який десятки разів обіцяє не йти на вибори і в результаті, плюючи громаді в очі, таки балотується. Однак, у цьому випадку, як виглядає, підстави Федишина були дещо серйозніші.
Розуміючи, що у новому скликанні Львівської міської ради більше не буде підконтрольної більшості, Садовий почав шукати фігуру, яка «знайде спільну мову» з опозиційною більшістю і дозволить йому прожити четверту каденцію у достатку та спокої. Такою фігурою й став Роман Федишин.
Сьогодні колеги по депутатському корпусу називають його єдиним представником «Самопомочі», з яким «ще можна про щось говорити». А, крім того, вказують на його позитивний і однозначно вигідний для мера імідж – спокійного, урівноваженого, незаплямованого підприємця, який з нуля збудував і розвинув чесний, успішний бізнес. На випадок скандалів чи під час виборів такого можна не боячись відправляти на телебачення для виправдання різного роду афер чи політичної агітації.
Втім, чи так чисто і просто усе в біографії депутата Федишина? Далі – у фактах про те, з ким і як він засновував бізнес, як цьому допомогла політика, яку роль у житті бізнесмена зіграла Партія регіонів і що насправді сьогодні є у стосунках цього бізнесмена зі Садовим.
Шлях великого успіху «сумлінного підприємця» Федишин почав торувати ще під час навчання у Львівському торгово-економічному інституті. Разом з однокурсниками нинішній олігарх відкрив кілька палаток, у яких вони продавали овочі й фрукти, привезені від родичів зі села. За рік рахунок кількості торгових «крапок» пішов на десятки, а Федишин потроху почав вливатися в коло львівських «авторитетів» — познайомився і завів дружбу з Мирославом Бокалом і Владимиром Панасенком, які на той час були добре відомими в певних колах за прізвиськами «Душман» і «Вова-Десант» відповідно.
У 1993 році, закінчивши інститут, Федишин пішов на роботу в державний магазин «Шувар», названий на честь трави, яка росла на болоті поряд, а в кінці 90-х разом з «іменитими» друзями перебрав його у приватну власність. Кмітливі хлопці відразу звернули увагу і на величезний пустир (те саме болото), розташований поряд із магазином. Так у результаті і виріс нині один з найбільших сільськогосподарських ринків України – львівський «Шувар». Жінки кримінальних авторитетів Любов Бокало та Лариса Панасенко разом з Романом Федишиним увійшли в склад засновників ринків, чим забезпечили новому підприємству абсолютний захист від львівського рекету.
Не секрет ні для кого, що заробити на власному бізнесі можна тільки за однієї умови – наявності «вдячних» стосунків із кимось «зверху». На шляху Федишина таких людей трапилось щонайменше двоє.
Перша – Галина Стріха, більше відома усім як Ганна Герман, нардеп кількох скликань від Партії регіонів, ексзаступниця голови Адміністрації президента часів Віктора Януковича. Стріха-Герман – рідна сестра Любові Бокало, яка, як було зазначено вище, разом з Федишиним увійшла в число співзасновників «Шувару».
Близькі стосунки зі Стріхою-Герман, а через неї – і доступ до можливостей центральної влади, дали Федишину «золотий квиток» у розвитку бізнесу. У 2009-му його допустили до розробки закону про оптові ринки, внаслідок чого «Шувар» першим в усій Україні отримав акредитацію, багатомільйонну допомогу з державного бюджету і можливість розширити свої потужності через відкриття ринків у Києві й інших регіонах України.
Співпраці з Федишиним захотіли зокрема підприємці Харкова. У ті роки на нього вийшла інвестиційна група «Мелон». І хоча співпраця з огляду на кризу не вдалася, бізнесмени в інтерв’ю ЗМІ не відмовлялися характеризувати львів’янина.
«На перший погляд Федишин може здатися простим підприємцем. Можливо. Навіть нетиповим для такої справи, як ринок. Він справляє враження мультяшного героя. Але насправді Роман – професійний бізнесмен. І далеко не простий», – коментував тоді гендиректор «Мелону» Сергій Пірожніков.
Якості Федишина у розмові із журналістами оцінював і його колега по депутатському корпусу Іван Денькович: «Мене завжди вражала його (Федишина, – ред.) комунікабельність і вміння знаходити підхід до людей. Він вміє домовлятися навіть з тими, з ким ніхто і ніколи не міг знайти спільної мови».
У ті роки Федишину вдалося закріпитись і в Києві – через створення оптового ринку «Столичний». Ласий до грошей слуга Садового завів бізнесові зв’язки зі скандальним регіоналом Юрієм Іванющенком, більш відомим за кримінальним прізвиськом «Юра Єнакієвський». Співпраця успішно розвивалася, однак у 2014 році в ході Революції Гідності Іванющенко втік з України (згодом глава міністерства внутрішніх справ Арсен Аваков заявляв, що Іванющенко організовував і фінансував «тітушок», які викрадали, били і вбивали активістів Євромайдану в лютому 2014 року).
Як пишуть ЗМІ, після втечі Іванющенка більшість проектів, у яких був задіяний і Федишин, стали на паузу, а сьогодні останні активи з них відходять саме соратнику Садового.
СИХІВ – ЯК ОСНОВА УСПІХУ САДОВОГО Й ФЕДИШИНА
Не меншим «здобутком» Федишина став й успіх у львівській політиці. У 2002 році він вперше став депутатом Львівської міської ради й відтоді брав активну участь у житті львівської Ратуші. За 19 років депутатства Федишин відзначився неабияким «тушкуванням» в інтересах розвитку того ж «Шувару». Спершу олігарх пройшов у депутати самовисуванцем, згодом – від Блоку Юлії Тимошенко, тоді від Аграрної партії, після чого знову від Тимошенко, а вже у дві останні каденції – від «Самопомочі» Садового.
Слід зазначити, що починалися стосунки Федишина зі Садовим із неприязні, однак час і гроші зробили своє – сьогодні ці двоє львівських політиків не обходяться один без одного. Міський голова, маючи всі необхідні можливості, з року в рік максимально знижує збір податків з «Шувару», надає йому в користування все більше землі громади і проводить нові маршрути громадського транспорту (кілька років тому на Сихів пішов трамвай, а нещодавно ще і тролейбус). А Федишин у відповідь грає роль його топ-лобіста – і в сесійній залі міськради (виправдовуючи чиновницькі афери на телекамери під час засідань), і в найбільш впливовій – бюджетній комісії (через обізнаність в усіх схемах), і в середовищі підприємців (через очевидний вплив на це коло), і на телебаченні (завдяки образу поважного й незаплямованого підприємця).
Разом з тим, треба визнати, що на Сихові (донедавна – найбільшому мікрорайоні Львова) вплив Федишина завдяки ринкові є досить відчутним. І саме це впродовж багатьох років гарантувало Садовому збереження в кріслі міського голови Львова. Як любив і любить повторювати бургомістр, «хто виграв вибори на Сихові, той виграв вибори в усьому Львові».
ВТАЄМНИЧЕНИЙ ЗАМАХ І НЕВИННА ЖЕРТВА
У 2006 році з Федишиним познайомились всі львів’яни, які до того моменту ще не встигли почути його імені й прізвища. Сталося це після того, як біля ринку «Шувар» раптово вибухнув автомобіль олігарха. Сам Федишин майже не постраждав. Натомість загинула 14-річна школярка Марія Куцинда, яка волею випадку у момент вибуху опинилася поряд.
Як не дивно це виглядає сьогодні, справу швидко розкрили. «Винних» знайшли вже за місяць. А через рік – винесли вироки. Суд визнав винним в організації замаху давнього бізнес-партнера Федишина – згаданого вище Володимира Панасенка («Вову-Десанта»), а виконавцем – Олександра Рудого, колишнього однокласника Федишина і завгоспа ринку «Шувар». Тоді все виглядало так, нібито кримінальні авторитети спробували вбити Федишина, щоб «роздерибанити» його частку в бізнесі. Втім реальні факти, які суд з незрозумілих причин не взяв до уваги, вказували на інше.
Сьогодні справа Панасенка відома чи не усім юристам України – як найбільший приклад повної деградації української судової системи. Правозахисники вже фактично довели, що справа шита білими нитками – Панасенка катували, а потім засудили до довічного позбавлення волі без правомірних доказів вини, базуючись тільки на свідченнях однієї людини.
Про це навіть з трибуни Парламенту неодноразово у різні роки заявляла тодішня Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова.
«…Провадження Володимира Панасенка перебуває в моєму провадженні понад три роки. Я маю правовий висновок експертів до якого я особисто долучилася, що ця людина незаконно засуджена», – сказала Карпачова під час доповіді в парламенті 7 лютого 2012 року, однак справа так і не зрушила з місця.
Правозахисники справою Панасенка займаються і сьогодні. Нещодавно було опубліковано звернення Української Гельсінської Спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи до Президента України та депутатів Верховної Ради України. Реакції поки, на жаль, немає. Тим часом координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко так відгукується про ситуацію:
«Справа Володимира Панасенка не має аналогів в Україні, а порушення права на справедливий суд настільки очевидні, що не потрібно бути юристом для того, щоб, прочитавши матеріали кримінальної справи, оцінити, що у обвинувачення не має жодного доказу, який би свідчив про причетність Панасенка до скоєння злочину».
Слід зазначити, що у ЗМІ ще зі самого дня замаху говорили про те, що і сам Федишин міг організувати цей вибух – задля підняття свого політичного рейтингу або ж «усунення» від управління ринком когось із співвласників (через звинувачення в нібито організації замаху на Федишина). Однак суд, як уже було вказано, закрив на це очі.
Вартує уваги той факт, що після засудження Панасенка його дружина Лариса залишилася в числі засновників «Шувару».
«При бажанні Федишин міг би відсунути дружину організатора замаху дуже далеко від акцій, але не зробив цього. Чому не зробив, половина Львова цікавиться, а відповіді не знаходить. Можливо тому, що всі акціонери «Шувару» (за винятком самого Романа), не чужі Ганні Герман», – коментував колись цю ситуацію журналістам колега Федишина по депутатському корпусу Іван Денькович.
Зрозуміло, що сваритися з одним з ключових політиків Партії регіонів Федишину і справді було не з руки. Адже тоді, як було зазначено вище, Федишин якраз почав входити у найвищі владні кола та будувати бізнес з Юрою «Єнакіївським».
Звісно, це далеко не повне «портфоліо» «поважного підприємця» та нині вірного слуги Садового – Романа Федишина. Але навіть ця коротка ретроспектива діяльності «аграрного барона» Федишина вочевидь, спонукатиме багатьох львів’ян подивитися під іншим кутом на близьке оточення львівського мера – з виду таке ніби «біле і пухнасте», а насправді зліплене з корупції, безсоромної політичної кон’юнктури і крові. Як то кажуть, далі буде.