Оксана Маруняк
Депутатка Львівської міської ради, активістка, громадська діячка, журналіст та просто хороша людина – Оксана Маруняк. Знайомтесь, хто ще не знає. Кореспондент ІВ Четверта студія зустрівся із новообраною депутаткою від «Європейської Солідарності» та розпитав про те, як журналістка стала депутаткою та чому обрала партію «ЄС».
Як і чому ви перейшли із журналістики в політику?
Рішення про перехід з журналістики у політику було не миттєвим. У мене не було ціллю стати депутаткою чи політикинею. Я довго працювала журналісткою, потім прессекретаркою у «Блоці Петра Порошенка», висвітлювала діяльність депутатів Львівської міської ради. Потім перед виборами від партії «Європейська солідарність» мені надійшла пропозиція кандидувати в депутати.
Зважила усі «за» і «проти», подумала, що можу стати людиною, яка допомагатиме виконавчій владі почути потреби людей. Тоді і прийняла рішення та погодилась. У той час ще працювала медійником, але паралельно була кандидаткою. Проте фактично зосередилась не на власному іміджі, а на партії.
Під час самих виборів ми працювали і просували кандидата від партії на посаду мера – Олега Синютку. І, як згодом показала практика, ті, хто просував себе – набрали меншу кількість голосів ніж ті, хто працював на партію.
Я також набрала потрібну кількість голосів, і тепер на мені – велика відповідальність: потрібно виконувати депутатські обов’язки. Багато людей не знають, що депутат за свою роботу зарплатні не отримує, тому ми, ніби волонтери. Люди мені повірили, а я маю виправдати ту довіру.
Як ваш журналістський досвід допомагає вам у вашій політичній діяльності?
Найперше, що мене навчила журналістика – комунікувати. Мені легко говорити з людьми, я їх вмію чути. Друге – це знайомства. Адже у політичній сфері ти мусиш вивчати багато нових і не дуже зрозумілих питань.
У таких випадках я відкриваю телефону книжку і можу запитати у знайомого спеціаліста, порадитись. Це полегшує роботу і економить час.
Третє: я можу доносити свою думку. Завдяки роботі у журналістиці я звикла до публічності. Вважаю, що це дає мені певну перевагу. Мені не страшно говорити, не боюсь критики і спокійно ставлюсь до того.
Журналістам, які прийшли у політику, дещо легше. До прикладу, в розумінні процесів та документів.
Чому з такої кількості партій ви обрали саме «ЄС»?
Я працювала з партією ще задовго до виборів. Мені імпонує команда, у нас спільні погляди та цінності, мені з ними легко працювати, адже це саме ті, люди які справді працюють на совість. Тому, коли в мене з’явилась можливість працювати надалі з цією командою в ролі депутатки, не мала сумнівів. Як кажуть: «Своя сорочка ближче до тіла».
Також перечитала програму партії, мені подобаються їхні українські цінності, позиція партії щодо війни на Сході. Ця команда не підмінює поняття: війна є війна.
Тішить і той факт, що наша партія представлена в усіх облрадах, ми зможемо донести свою позицію думки українцям.
Зараз є тенденція на те, що усі масово з шоу-бізнесу йдуть в політику. Чи стикались ви з осудом через свій вибір?
З осудом не стикалась. Думаю, це пов’язано з тим, що ми не на всеукраїнському рівні. Ми не в Києві, у нас тут все доволі регіонально, тут усі один-одного знаєють.
Можливо, хтось мав такі думки, проте не насмілились сказати про це прямо. Мої ж друзі і рідні підтримували моє кандидатсво. Осуджувати можна, якщо я не впораюсь. Тоді це буде виправдано. А просто казати, що політика – це болото, то вважаю, що без аргументів ці слова не мають жодної сили.
Що змінилось у вашому житті після того, як ви стали депутатом?
Ну найперше, окрім сесій та засідань – це, звісно, те, що вільного часу стало значно менше. Я навчилась не відкладати справи і розсудливо розподіляти власний час.
Вивчаю нові теми, ми з колегами заглиблюємось у проблеми мешканців та намагаємось шляхом комунікації їх розв’язати. Це повпливало і на моє «дорослішання», адже коли тебе занурює у проблеми – ти починаєш замислюватись, відчуваєш величезну відповідальність перед тими, хто довірився тобі, серйозніше ставишся до всього, що відбувається навколо.
Від початку моєї депутатської діяльності побачила більше людських бід і горя. Люди приходять по допомогу.
Хочеться допомогти їм. Намагаєшся максимально розумно розподілити кошти матеріальної допомоги між людьми, які їх потребують.
Мене дуже тішить, що Львів туристичний, і дбає про своїх туристів, але вже час подбати і про львів’ян. І сподіваюсь, що за 5 років нам вдасться змінити Львів на краще. Хочу, щоб усе, що робиться, робилось на краще.
Валерія Доленко спеціально для ІВ Четверта студія