Смерть на швидкості
… 2 лютого 2015 року він повертався з концерту в Кривому Розі, який відіграв “на ура”. Їхав звідти до Києва (понад 420 кілометрів!) за кермом джипа. Завжди волів пересуватися на своєму авто, ніж користуватись літаком чи поїздом. Постійно мав тисячу і одну справу (як не концерти, то інтерв’ю, як не телезйомки, то запис у студії чи поїздка за кордон). Тому все – бігцем, поспіхом, швидко.
Смерть наздогнала його біля села Лозоватка Дніпропетровської області. Машина “Кузьми”, що рухалась на великій швидкості, зіткнулась зі звичайним молоковозом. На фото з місця ДТП видно, що капот білої “Тойоти” перетворився на місиво. Найсильнішого удару зазнав той бік авта, де сидів співак. Кажуть, у нього не було шансів вижити…
Новина про смерть лідера гурту “Скрябін” викликала справжній шок у його величезної армії шанувальників. (“Невже це правда?!” – перепитували одне одного фани). Можна тільки уявити, що пережили тоді його дружина, донька і батьки. Найближчі довідались про трагедію, ввімкнувши зранку радіо…
Прощання з Андрієм Кузьменком в одному з львівських храмів було багатогодинним і велелюдним. Тисячі людей терпляче стояли на морозі задля того, щоб віддати останню шану музикантові, чиї пісні так любили. До його труни несли квіти. Багато квітів. Стільки їх не було на жодному його концерті.
Останній спочинок співак знайшов у Брюховичах. (Саме у цьому селищі під Львовом живуть нині його батьки). За п’ять років могила “Кузьми” стала місцем справжнього паломництва. Не сумніваюсь, що буде тут людно й 2 лютого…
Грошей катастрофічно бракувало
Зі своїх сорока шести років двадцять один шоумен прожив у шлюбі зі Світланою Бабійчук. Хоча знайомі вони були набагато більше – двадцять вісім. Їхнє кохання бере свої витоки ще в школі. І хто б міг подумати, що воно витримає випробування часом.
“Я часто повторюю, що моїй дружинi варто поставити пам’ятник. Насамперед – за вiру, – казав мені в інтерв’ю з нагоди 45-річчя Андрій Кузьменко. – Вона вiрила в мене навiть тодi, коли вiрити не було в що. Так, Свiтлана зiграла значну роль у тому, що я маю сьогоднi!”
Дорогою до вершин українського шоу-бізнесу хлопцеві з провінційного Новояворівська довелося пройти через багато випробувань. До створення у 1989 році гурту “Скрябін” були й інші проєкти (зазвичай, андерграундові), та саме цей “вистрелив”. Група пережила зміни складу, стилю та інші трансформації, перш
ніж постала перед глядачами у тому “форматі”, який ми всі добре знаємо.
Переїзд до Києва, хоча й був логічним для розвитку кар’єри “Скрябіна”, але з побутової точки зору виявився не найлегшим. Сім’ї майбутньої зірки доводилось не раз пакувати валізи та “передислоковуватись” з однієї орендованої квартири на іншу. Грошей тоді катастрофічно бракувало, тож співак змушений був підзаробляти за кермом. Так, так Андрій Кузьменко по ночах таксував!
Звичайно, це був удар по самолюбству (можна лише здогадуватись, що відбувалося в душі музиканта), але, розвозячи пасажирів по різних напрямках столиці, він міг заробити хоч якусь копійку. Вдома ж його чекала кохана дружина і маленька дитина. Заради Басі (так пестливо співак називав доньку Барбару) він був готовий на все…
Справжній трудоголік
Потім Андрій Кузьменко згадуватиме про ті роки з посмішкою. Його пісні звучатимуть ледь не з кожного вікна (надто – “Мовчати”, виконана в дуеті з Іриною Білик), а різні телепроекти наввипередки запрошуватимуть на роль ведучого. Тепер обличчя кучерявого хлопця, який не лізе за словом до кишені, знатиме вся
країна. Тож він із головою порине в роботу.
“Знаєте, Андрій дуже мало спав та дуже багато працював, – розповідала мені його дружина. – Він був таким трудоголіком, що мало кого можна поставити поруч… І до слави рухався досить довго – років 15. Тобто, його кар’єра не була такою блискавичною, як декому видається. Мовляв, раз – і ти вже зірка”.
Та, здобувши популярність, “Кузьма” не надто змінився. Він допомагав молодим і невідомим колегам (нині їхні імена – того ж Dzidzio – в усіх на устах), їздив із концертами в найглухіші куточки країни та залишався хлопцем “без понтів”. Останнє можу підтвердити, бо не раз спілкувався з лідером гурту “Скрябін”.
Якщо інші співаки та співачки люблять “ввімкнути зірку”, то Андрій був не з їх числа. Коли не зателефонуєш до нього з проханням про інтерв’ю, поводився так, ніби тільки й чекав твого дзвінка. “Привіт, чув-а-а-к…”
Кажуть, не змінили “Кузьму” й гроші. Великі гроші. Він не сипав ними направо-наліво (будинок, що звів для сім’ї під Києвом, не назвеш надто розкішним), та завжди був готовий допомогти друзям і знайомим, в яких виникали життєві негаразди. Проте, була у зірки одна велика пристрасть, на яку не шкодував “папірців”. Як ви думаєте, що це? Мандри!
“Ой, ми дуже багато подорожували, – ділилась зі мною Світлана Бабійчук. – Це один із тих моментів, які Андрій особливо любив, це його захоплювало та надихало… Останні десять років ми вибирались кудись у мій день народження, що в березні. Було певне коло друзів, далеких від шоу-бізнесу, які любили подорожувати. Причому, зазвичай ми обирали ті куточки, куди туристи не навідуються…”
Власне, про такі мандрівки були й пісня “Скрябіна” – “Місця щасливих людей”.
“Жінка завжди права!”
Комусь може видатись, що Андрій Кузьменко був ідеальним чоловіком. Звичайно, це далеко не так. Як у кожній сім’ї, в них зі Світланою час від часу виникали непорозуміння. Проте, співак мав від них один рецепт: “Я собi виробив таку доктрину: жiнка завжди права! Навiть тодi, коли вона не права, – казав мені з усмішкою лідер “Скрябіна”. – За таким принципом легше жити”.
Звичайно, в нього було багато шанувальників. Якщо чоловіки хотіли випити із популярним артистом, то жінки – “поближче познайомитись”. Комусь вистачало такту, комусь – ні. А потім доведи, що це було лише селфі… Втім, за словами дружини, вона не ревнувала Андрія. Мовляв, вони настільки давно жили разом, що їхні стосунки переросли будь-які ревнощі.
З початком війни на Донбасі “Кузьма” жертвував значні суми на допомогу українській армії, а також навідував поранених у шпиталях. Записав дуже різку пісню “Лист до президентів”. І в своїх інтерв’ю став більше говорити не про творче чи особисте, а про політику та політиків. Причому, досить часто – не особливо добираючи слів.
“Я завжди був дуже толерантно налаштований до росiян, – казав мені в липні 2014 року співак. – Але тепер довелося кардинально змiнити свою думку. Я їх ненавиджу! А ще не розумiю, чому Україна досi не розiрвала з Росiєю дипломатичнi вiдносини. Як можна пiдтримувати їх з державою, яка вiдiбрала у тебе частину територiї та щодня знищує твоїх людей?
Я не розумiю також, чому для російських фур досі відкритий наш кордон (нехай везуть свiй товар не через Україну, а чорт знає якою дорогою!) i чому для їхнiх громадян не запроваджено вiз? Росiян не треба до нас пускати. Моя би воля, я збудував би паркан і обгородив ще й колючим дротом і забув, що по той бiк взагалi хтось є!”
Не менш емоційним був Андрій Кузьменко і коли я записував із ним чергове інтерв’ю незадовго до Нового – 2015 – року. Критикував українських генералів, непослідовність влади, захланність олігархів і т.д. Хоча й заявляв, що залишається оптимістом. Попри все.
“Він був людиною скромною”
Хто б міг подумати, що через місяць лідера гурту “Скрябін” не стане. І на цій даті – 2 лютого 2015 року – зупиниться хронометр його життя. Зі скреготом гальм автомобіля.
До речі, джип співака, який після аварії не підлягав ремонту, тривалий час перебував на штраф-майданчику, а потім рідні продали його комусь із фанатів. За символічну суму. Гроші ж вклали у склеп Андрія, що в Брюховичах…
Тепер на місці тієї злощасної аварії стоїть хрест із чорного граніту. Натомість, у різних містах (від Луцька до Києва) українці встановлюють улюбленому співакові пам’ятники, малюють мурали, а також перейменовують вулиці й площі. Його ім’я присвоїли навіть астероїду!
“Думаю, Андрій цього не схвалював би, – відверто каже мені продюсер Володимир Бебешко, який знав співака двадцять років. – Адже він був людиною скромною, а ще – справжньою і чесною. На мій погляд, найкраще вшанування його пам’яті – щоб пісні “Скрябіна” звучали й надалі.
До слова, на багатьох радіостанціях їх почали крутити тільки після смерті. На превеликий жаль. Зрештою, в нас звикли визнавати людей лише тоді, коли вони відходять… Андрій мав велику місію на Землі – творити, що він і робив, залишивши нам величезний доробок. Тож наше завдання тепер – передавати його із покоління в покоління”.
Андрій Кузьменко мав активну політичну позицію, яку часто висловлював журналістам. Музикант постійно допомагав фінансово бійцям АТО, навідував їх у лікарнях. Також часто критикував діяльність українських політиків. Артист знімав відео зі зверненням до депутатів, на якому показував розбиті дороги з ямами, захопленістю і відсутністю ремонту. На політичну тему гурт “Скрябін” випустив кілька пісень, такі як: “Кинули”, “Тепла зима”, “Дура-цензура”, “Руїна”, “Історія” та “Я злий”. Окрім того, музиканти створили пісні, які присвятили сучасній російсько-українській війні: “Українці”, “Сука-війна”, “лист до президентів”.
Щороку тисячі українців вшановують пам’ять Андрія Кузьменка, артисти в його честь виступають на концертах, шанувальники його творчості переспівують пісні і сумують, що Україна втратила талановитого музиканта та світлу і щиру людину. АрміяInform підготувала добірку найкращих цитат Кузьми про Україну та українців.
“Я дуже багато їжджу по країні. І настільки багато толкових, розумних, інтелігентних людей є в народі, а нами чомусь мають керувати хами, грабіжники, злодії, бандити. Чому воно так є? Напевно, що ми самі в тому винні.”
“Людина відчуває відповідальність за свої дії тільки тоді, коли відчуває страх. Тому наші політики витворяють такі чудеса, що вони не бояться, що вони не відповідальні ні перед ким… Це ми переживаєм за якісь правила, норми етики й поведінки. А є люди, які керують країною, яким те абсолютно по цимбалах.”
“Я не ходив виступати на Майдан, тому що відразу сказав: не плутайте революцію і дискотеку. Не робіть з революції рок-фестиваль. Людей розхолоджують постійні концерти. Зробили такий «Ватікан» всередині Києва і перетворювали його на шоу-бізнес.”
“Всі патріоти-українці хочуть мати відкриту візу на всякий випадок. Я рахую, що зараз більша проблема є не війна, а то, шо більша частина українців не здає собі справу в тому, шо війна йде — і війна в їхній країні. То далеко, то до нас не дійде — така поширена думка.”
“Я би хотів сказати всім нашим політикам, що я їх просто зневажаю і хочу, щоби вони або їхні потомки обов’язково відчули на своїй шкірі то, що відчувають мами тих пацанів, які не вернулися додому. І просто щоб вони знали, що кров тих хлопців — то є на ваших руках.”
“Працездатність — крок до того, щоб щось досягти. Тому що якщо ти талановитий і геніальний, про то ніхто не знає, крім миші, яка живе в тебе на кухні. Треба пахати, щоби людей навколо в тому переконати. Ти маєш кожну роботу робити кльово. Якщо не вмієш, мусиш сказати: «Люди, я того не вмію, навчіть мене».”
“Найбільше всього у світі я боюся війни. Війна — самий ідіотський винахід людей. І то, що вона час від часу повторюється — то є саме жахливе. То прекрасний бізнес. Немає подоходного налогу, нема декларацій, накладних — пішов, гахнув, списав гроші, поклав у карман — прекрасно!”
“Ні один зі всіх президентів України і ні один з депутатів, які просиджували штани і крали в нас бабки, ніхто не зробив нічого, ні грама, щоб тої війни не було… Парадокс в тому, що ніхто не хотів лишитись героєм в Україні. Запиши своє ім’я в історію, щоб твоїм внукам казали: «Боже, який в тебе був дід-прадід!» Зроби хоть щось! — Ніхто ніфіга. Руїна. Українці завжди вміють вибрати якогось такого, щоб спочатку з вазеліном, а потім вже й без вазеліна. Ми вибираєм такого, щоб «пожестче». Садо-мазохізм такий в генах.”
“То трохи роблена ситуація. Оті вишиванки на машинах, жовто-сині паркани, помальовані на ржавчині зверху. То люди якоїсь такої естетики притримуються своєрідної. Тому шо якшо ти вже робиш надовго, то малюй під лінійку, почисти ржавчину. Тому шо, чесно кажучи, я би не хотів, щоб в мене в країні були такі паркани, такі зупинки, на яких «Слава Україні» косо-криво написані. Така і країна, в принципі, як ті надписи.”
“Українці хворіють на відсутність власної гідності. Бо ми «терпили», думаємо, хамство само собою куди дінеться. Усі біди на нас сипляться від того, що ми терпимо і мовчимо, поки дуже не припече.”