Леонід Кравчук. Фото: "Главком"
Після того, як Леонід Кучма склав повноваження в Тристоронній контактній групі, Леонід Кравчук був єдиним «рівностатусним» кандидатом.
Як пише «Четверта студія» з посиланням на УНІАН, Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, зазначає, що рівним він був своєму попереднику, а не російському представнику. Та ми ж уже звикли до нерівноцінності? У нас і група «Єрмак-Козак» (яка не відомо, чи існуватиме далі) – це люди з різним «офіційним» статусом.
Але про все по черзі. Входження першого президента на переговорний процес має і свої переваги. І свої недоліки. Почну з хороших новин.
За всіх недоліків кадрової політики української влади, у неї вистачило мудрості не призначати на посаду офіційного посадовця. Чинний державний чиновник автоматично підвищує обов’язковість прийнятих рішень ТКГ. А ми вже до цього наскільки підняли рівень представництва у ТКГ, що далі нікуди – тут і міністри, і заступники міністрів, і голови комітетів Верховної Ради. Але Москва не грає у піддавки. Та і не цікавить її розв’язання проблеми війни – її цікавить переведення переговорів на рівень «Україна-Л/ДНР»
Декілька місяців тому влада прийняла не дуже мудре рішення і підняла рівень нашого представництва до рівня офіційних осіб. У сподіванні, що РФ піде на дзеркальний крок. Але Москва не грає у піддавки. Та і не цікавить її розв’язання проблеми війни – її цікавить переведення переговорів на рівень «Україна-Л/ДНР». Хто ще присутній у Мінську і має нехай і липові, але міністерські посади? Так звані міністри зовнішніх справ так званих республік. То з ким ми ведемо переговори?
Призначення екс-президента України в ТКГ цілком задовольняє російського представника – екс-главу Держдуми Бориса Гризлова. Так, його часто не буває на засіданнях ТКГ, а за результатами засідань він видає солянку з домислів та традиційних наративів. Та краще нехай він представляє Росію, ніж, умовно кажучи, якийсь студент на дипломній практиці, якого Кремль міг би прислати на заміну.
А ось недоліки «нового обличчя» в ТКГ стосуються конкретно Леоніда Макаровича.
По-перше, він все життя був пристосуванцем. Тому навряд чи можна очікувати від нього самостійності і спротиву тому, що скажуть в Офісі президента. Сумніваюсь, що і у Кучми був великий люфт, але в нього була можливість грати на відсутності досвіду в нової української команди.
По-друге, Кравчук аж палає для того, щоб бути включеним в процес. Публічність для нього стала залежністю. Тобто, він не стукне дверима і не піде з групи, якщо йому щось не подобатиметься у політиці влади.
І третє – його зв’язки з Віктором Медведчуком. Це той випадок, коли в усьому, що заявлятиме і робитиме Кравчук і українська делегація у ТКГ завжди будуть шукати зраду українських інтересів. А коли щось шукати, його завжди можна знайти. Або додумати. І це не залежить від того, чи спілкуються ці два політики сьогодні. Це – просто вплив шлейфу.
Але практично Кравчук взагалі мало що гратиме у переговорах. Він лише їхнє обличчя.
Тому висновок простий – Кравчук в ТКГ цілком задовольняє російську сторону і Офіс президента України. Але навряд чи він прийнятний для громадської думки. Тому, які б не приймали рішення у Мінську, вони вже матимуть сумнівну легітимність тут, в Україні.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму