Михайло Цимбалюк
Країна без розвідників. Кабінет Міністрів України на початку листопада вирішив ліквідувати Академію зовнішньої розвідки. Рішення ухвалене за пропозицією Міністерства освіти і науки.
Про це пише народний депутат України від “Батьківщини”, голова Батьківщини Львівщини у своєму блозі на сайті Гордон, інформує Четверта студія.
Зараз Академія зовнішньої розвідки України здійснює, згідно з державним замовленням, підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації співробітників Служби зовнішньої розвідки України та інших розвідувальних органів України. Також навчальний заклад готує магістрів і докторів філософії за спеціальністю “Національна безпека”, а також охоплює різні стратегічні напрямки безпеки.
З огляду на стратегічне значення академії для Української держави та безпеки кожного з нас, очевидно, що ліквідація навчального закладу є абсолютно неприпустимою. Такими різкими й необдуманими кроками профільне міністерство й у цілому Кабінет Міністрів фактично нівелюють цілісну підготовку кадрів для розвідки, ставлять під загрозу майбутнє зовнішньої розвідки України. МОН України вже не перший рік балансує на межі фолу, упроваджуючи реформу системи вищої освіти і цілеспрямовано закриваючи українські університети. І часто це є цілком виправдано, але лише тоді, коли йдеться про периферійні заклади освіти – ті, де освітній процес є профанацією. Коли ж міністерство починає ліквідовувати важливі освітні центри, які покликані зміцнювати обороноздатність України, то до цього міністерства можуть (і мають) виникнути запитання щодо мети таких ініціатив.
Політика держави повинна бути єдиною та цілісною, а особливо якщо це стосується надважливих питань щодо освіти співробітників розвідувальних органів. На моє переконання, більшість українських університетів потребують реформи і зміни, але не ліквідації, а особливо коли це стосується стратегічно важливих освітніх установ. Ба більше: нам варто було б розширювати мережу освітніх центрів для військових цієї служби, адже, повторюся, переоцінити значення зовнішньої розвідки в умовах війни (особливо гібридної) просто неможливо.
Також упевнений, що при формуванні державного бюджету на 2022 рік частину коштів, які пропонується витратити на будівництво доріг, необхідно спрямувати на фінансування прикордонної служби. Бо влада повинна усвідомити – неважливою буде якість доріг, якщо ними їздитиме ворог. Також варто було б переглянути фінансування Національної гвардії, Головного розвідувального управління та Служби зовнішньої розвідки, СБУ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, Міністерства у справах ветеранів. Адже до розвитку цих служб ми мусимо підходити як до невід’ємної умови розвитку всієї держави. Варто також зазначити, що ми не проти будівництва доріг в Україні, але не коштом державного бюджету, а за рахунок залучення кредитних грошей із мінімальними відсотками.
Але, на превеликий жаль, зараз ми бачимо зворотні процеси, які налаштовані не на посилення обороноздатності країни, а на збагачення певних кіл, які наближені до так званого “великого крадівництва” на автомобільних дорогах.
Малокваліфіковані представники влади дуже важко усвідомлюють необхідність високої кваліфікації кадрів і, схоже, тяжко проводять логічні причиново-наслідкові зв’язки між підготовкою молоді та успішним функціонування держави. Працівники відповідних служб просто мусять бути кваліфікованими, компетентними, патріотичними і державницьки налаштованими. Тільки такі кадри зможуть забезпечити національну, державну та громадську безпеку.
Із цього приводу варто запозичувати досвід таких розвідок, як ЦРУ зі США або ж “Моссад” з Ізраїлю – саме там надають пріоритетне значення підготовці фахових працівників для роботи в максимально складних умовах за кордоном. Дієвість означених розвідок загальновідома завдяки системній, комплексній і багатофункціональній діяльності їхніх навчальних закладів із підготовки високопрофесійних і відданих своїм країнам і націям кадрів.
Відтак держава зобов’язана відповідально ставитися до створення і функціонування у спецслужбах та правоохоронних органах навчальних закладів різної категорії. Такий сегмент розвідспівтовариства повинен бути на особистому контролі секретаря РНБО. Окрім того, про підготовку розвідників, контррозвідників і правоохоронців вартувало б заслухати в комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки українського парламенту.
Також варто дослідити природу таких рішень Міністерства освіти та уряду: чи це банальний брак коштів, чи цілеспрямована політика знищення української розвідки та системи освіти загалом. Якщо причина в коштах, то виникає питання – чому гроші в бюджеті на президентський університет майбутнього є (7,2 млрд грн на його будівництво і 2,5 млрд щомісяця на його утримання), а на навчання розвідників – катма?
Чи вже ми живемо у країні без війни і невже не маємо сусіда – країну-агресора? Чи, можливо, в українській владі є люди, які якраз такими та іншими ініціативами підігрують ворогу, відкриваючи шлях для подальшої окупації України?