Епіфаній на Львівщині звершив освячення відновленого пам’ятника преподобному Іоану Вишенському., фото ПЦУ
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Усікновення глави Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми урочисто звершуємо богослужіння з нагоди здавалося би трагічної події – Усікновення глави пророка Іоана Хрестителя.
Як ми знаємо з Євангелія, володар Галілеї Ірод Антипа, син іншого Ірода, що був вбивцею Віфлеємських немовлят, ув’язнив Іоана Хрестителя. Пророк викривав володаря за беззаконний зв’язок з Іродіадою, дружиною Іродового брата Филипа. Тому, щоби закрити вуста голосу правди, Ірод наказав тримати Іоана у темниці.
Водночас цар розумів, що в’язень у нього – не простий. Іоан не лише був шанований народом як пророк, але і самого Ірода вразив своїми повчаннями, так що правитель любив, як сказано у Писанні, слухати його.
Однак, коли на святковому бенкеті цар присягався, що за вражаючий танок дочки Іродіади він готовий дати все, чого та попросить, навіть половину царства – підступом своєї незаконної дружини Ірод був спонуканий до нового злочину. Побоявшись осоромитися перед гостями, що не дотримає слова, але не побоявшись посоромитися перед Богом за гріх, володар наказав віддати дівчині те, чого вона просила за наукою своєї матері – голову Іоана Хрестителя на блюді. Кат відрубав пророчу голову – так через мучеництво завершилося земне життя того, кого Сам Спаситель назвав найбільшим серед народжених жінками.
То хіба ми, дорогі брати і сестри, святкуємо день страти? Хіба злочин Ірода – привід для радості?
Справедливі ці питання, і відповіддю на них є те, що день Усікновення глави Іоана Хрестителя відзначений Православною Церквою як постовий. Через піст ми виявляємо свою скорботу, згадуючи вчинене грішниками жорстоке вбивство невинного пророка.
Водночас ми справді святкуємо, тобто відрізняємо день нинішній у ряду буденних днів, ми відкладаємо звичайні справи і призначаємо цей день для служіння Богові та для молитви. Так ми прославляємо торжество Господньої істини, вісником і служителем якої був Іоан Хреститель.
Підступ розпусниці, гріх царя і меч ката могли закрити вуста, які говорили правду – але ніхто не здатен зупинити Істину. Коли фарисеї спонукали Спасителя, щоби Він заборонив ученикам Своїм прославляти Його в день Входу в Єрусалим, то Христос відповів: «Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить» (Лк. 19:40).
Нинішнє свято спонукає нас пам’ятати, що є речі, цінність і значення яких є більшими навіть за те, що високо цінує кожна людина – важливішими за її власне життя. Іоан Хреститель подає нам приклад, що вірність Богові та невідступне слідування Істині – є такими речами.
Адже він міг не викривати Ірода, не дратувати своїми словами володаря, не виявляти гріх. Якби він чинив так, то зберіг би своє тимчасове життя. Але тоді він би відкинув покликання, яке ще до народження було призначене йому Господом – бути вісником правди, бути сурмою істини, бути гучним голосом, який кличе: «Приготуйте дорогу Господу! Покайтеся, бо наблизилося до вас Царство Боже!»
Хіба Істина повинна замовкнути перед неправдою, якщо та має тимчасову силу? Хіба служитель Божий повинен гріх назвати добром, навіть коли цей гріх поширився серед людей і багато хто, зокрема і серед сильних світу цього, відданий йому?
Приклад Іоана Хрестителя дає нам вірну відповідь: не повинна Істина покорятися неправді, не можуть гріх і зло стати добром, якщо добром його стали вважати деякі люди.
Окрім цього ще трьох речей навчає нас нинішній спогад євангельських подій.
Перше – що слід не лише слухати добру науку і вірні поради, але і виконувати їх. Бо Ірод слухав Іоана Хрестителя, відчуваючи духовну силу слів його проповіді. Але те, що торкалося його безпосередньо – Ірод не хотів виконати. Пророк викривав його перелюб, який був потрійним злочином, адже від гріха Ірод сам осквернявся, він через це зневажив рідного брата, і як правитель своєю розпустою давав спокусливий приклад народу. Однак між гріхом і виконанням науки від Божого слова – Ірод обрав гріх.
Відтак маємо другу науку – що гріх ніколи сам собою не зупиняється, і ті, хто віддаються йому, від поганого падають до ще гіршого. Розпуста привела Ірода з Іродіадою до ув’язнення Божого пророка. Але замість того, щоби покаятися – вони залишилися впертими в своєму гріху і обидва зазнали ще гіршої спокуси. Ірод безумно заприсягся зробити що завгодно, чого б не побажала принадлива танцівниця, а Іродіада в безумстві своєму забажала смерті святої людини. Могли вони обидва хоча б тут зупинитися і не піддатися спокусі, але не маючи сили волі опиратися дії гріха, вчинили новий і страшний злочин – вбили Предтечу Христового.
Ця історія є для кожного з нас застереженням: коли приходить спокуса, то слід нам відганяти її, як охоронці відганяють злодіїв або воїни проганяють ворогів. Якщо не змогли перемогти спокусу і вона привела нас до гріха – то маємо послухати голос Божої настанови, яку чуємо з Писання і вчення Церкви, відректися від гріха та оновитися через покаяння. А якщо не будемо перешкоджати спокусам і не будемо боротися з гріхами, то від менших гріхів будемо переходити до більших, від буденних – до смертельних, від таємних – до явних. І так будемо падати у прірву аж доки не будемо зупинені чи милістю Божою, як був навернений благоразумний розбійник, чи зупинені Господнім гнівом і правосудним вироком, як Ірод, який за свідченням книги Діянь Апостолів помер у муках від невиліковної хвороби, що раптово уразила його.
І третя наука, яку маємо почерпнути від сьогоднішнього свята – не слухати злих порад і пам’ятати про свою власну відповідальність за вчинки. Бо догоджаючи людям – чи тим, кого ми любимо, чи сильним світу цього, заради слави або через страх осуду – ми можемо, якщо втратимо духовну пильність, впасти у спокусу і вчинити гріх. Дочка Іродіади любила свою матір, і коли та навчила її просити у царя голову Іоана Хрестителя – то не заперечила їй і не відкинула пораду матері, як безумну, але виконала цю злу науку. Ірод зрозумів, що танцівниця вимагає від нього стратити Божого пророка – але заради сказаної перед гостями клятви, догоджаючи людській думці, він виконав гріховне і злочинне прохання.
Тому всім нам є наука – не слухати злих порад і гріховних вимог і не шукати у чужій злій волі, спокусах світу чи інших подібних обставинах виправдання своїм гріхам. Бо і танцівниця стала вбивцею – хоча всього лише послухала свою матір. І володар вбив пророка – хоча не за власним задумом, а бувши спонуканий марнославством перед гостями і обманутий Іродіадою. Кожен з них міг би зупинитися: Ірод відмовитися від грішної клятви, дочка – викрити безумне бажання матері, гості – стримувати злу волю господаря. Але догоджаючи грішникам у їхніх пристрастях ми, як і вони, не любов до ближніх виявляємо, а стаємо співучасниками їхніх злих діл та самі підпадаємо під Боже осудження.
Ось так багато ми можемо отримати духовної користі, розмірковуючи над євангельськими подіями, які нині згадуємо. Бо водночас на прикладі Іоана Хрестителя ми маємо спонукання до служіння Істині, а на прикладах грішників – застереження від спокус та заохочення до покаяння. Тож покладімо собі на серце цю науку і нехай кожному з нас вона буде на користь!
Дорогі брати і сестри!
Окрім нинішнього свята всіх нас зібрав на це богослужіння ще один особливий спогад. Нині у Судовій Вишні, на батьківщині преподобного Іоана Вишенського, ми згадуємо постать цього видатного полеміста і проповідника, незламного борця за Православну віру, подвижника і ченця Святої Гори Афонської. Близько 400 років тому душею своєю він відійшов від світу цього у вічність із Богом. Але як спадок нам залишився приклад його життя, його настанови та повчання.
Подібно до Іоана Предтечі тезоіменитий Пророкові Іоан з Судової Вишні, афонський чернець, був незламним викривачем гріхів, захисником Істини, борцем з неправдою. Як і Пророк Божий, преподобний Іоан виступав проти гріхів і неправди тих, хто мав силу і владу – але не боявся їх.
Іоан Предтеча жив довгі роки у пустелі, але у належний час Бог покликав його говорити до народу, закликати до покаяння, настановляти в Істині. Так і Вишенський уродженець багато років провів на Афоні в подвижництві. Але в час буремний для Православ’я в Україні, коли Церква розділилася, а багато пастирів зрадили свою паству – Іоан повернувся із пустелі, щоби листами і проповіддю своєю надихати стадо Христове не боятися ні правителів, ні гонителів, але вірно триматися Істини та бути відданими Єдиній, Святій, Соборній і Апостольській Церкві – Церкві Святих Отців та Семи Вселенських Соборів.
Віримо, що нині на небесах із Господом радіє преподобний Іоан, бачачи, як у рідному його Галицькому краї та по всій Україні віра Православна живе й утверджується, храми Божі зростають, Істина – проповідується. Віримо, що завдяки молитвам його, угодника Божого, як і всіх святих Землі Української молитвами здобуто нами два великих дари – незалежність церковну і свободу державну, Помісну Автокефальну Українську Православну Церкву і самостійну, соборну Українську державу. За молитви ці дякуємо йому і надалі просимо його заступництва.
Віримо також, що як радіємо нині, що разом з нами моляться і святкують отці монастирів Ксенофонт і Пантократор зі Святої Гори Афон – так радіє з нами духом і він, Іоан, уродженець Вишенський і старець афонський.
Тож в день цей – двох Іоанів прославляємо і молимося: святий Пророче і Предтече Іоане та преподобний подвижнику отче Іоане, зміцнюйте нас в Істині, у вірі Православній і моліть Бога за нас!
Амінь.
Джерело – ПЦУ.