Відомий український шоумен та волонтер Сергій Притула до Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вирішив поділитись своїм баченням, щодо ситуації в нашій країні сьогодні й провів паралелі з минулим.
Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.
Подаємо допис у повному обсязі:
“Вам сьогодні коли хтось буде розказувати про велику «Пабєду», то прийміть до уваги, що був собі такий Василь Михайлович Бодасюк, якого в березні 44-го ніхто не питав, хоче він воювати за «совєтів» чи не хоче… зайшли, усіх, хто в селі був спроможний, в шинелі вбрали, гвинтівки дали і, «гарматним м’ясом», вперед погнали. Воював за Краків, зайшов у Відень. Вуличні бої, осколок, шпиталь, дослужив, додому. Жив з усвідомленням приналежності до великої перемоги над нацизмом, керував колгоспом, на спільних пиятиках з хлопцями з села пив по три і розходився (пів села були, як дід – червоноармійцями, пів-села бандерівцями, після війни знайшли своє порозуміння, яке наші політики не можуть знайти для них досі:)))). Василь Михайлович вірив, що в 2000-му усім ветеранам війни дадуть по «Волзі». Навіщо була б «Волга» моєму діду 1924 року народження у 2000-му я не знаю, але в нього була мрія. Він до неї не дожив. Не в сенсі того, що помер у 1993-му, а в принципі.
Пройшов шлях від отого шматка «гарматного м’яса» до «гвардії сержанта». Вижив. Дивно. Повернувся. Слава Богу не один з села.
Бавив мене десятками історій, коли я, малеча, не хотів їсти з ложки. То дідо розказував якусь історію з війни, я слухав відкривши рота і він тим користав.
Дідо не любив бандерівців. Вони його ледь не вбили, коли він з фронту повернувся. Я б теж не любив людей, які хочуть мене вбити. Але потім якось притерлися… до тої самої третьої чарки. Моя повага до бандерівців розходиться з дідусевими поглядами. Але на те є свої причини. Він жив у Радянському Союзі. І за нього воював. Я живу в Незалежній Україні. За яку воювали бандерівці. Ось і все.
Дідо не встиг розчаруватись у людях, які з плином часу «поюзають» його подвиг. Він під червоним прапором та з гвардійськими стрічками проти нацистів воював. Я з дідом балакав багато до його смерті. Він був таким чоловіком, що за справедливість і за правду. Якби зараз був живий, то вже був би десь під Старогнатівкою чи на Світлодарській… що-що, а на фашиків він мав «чуйку». Орден якраз за 10 чи 11 полонених німців він і отримав.
Одним словом… Василь Михайлович сьогодні дав би по макітрі будь-якій істоті, яка б потрапила під руку з фразою «можем повторіть». Бо ніхто не має права повторити ті жахи, через які пройшов мій дідусь і мільйони інших людей, що пережили другу світову війну! Ніколи більше!!!
І ось, закінчивши цей допис, я розумію, що «ніколи більше» – це не більше (даруйте за тавтологію), аніж кліше… ми знову проходимо цей жах. Ми знову втрачаємо кращих синів і доньок України. Ми знову проти фашистів. Тільки не так, як колись, а, практично, наодинці. І ця боротьба має бути нашим спільним знаменником. Усіх в цій країні!
Інакше – Украина”, – резюмував Притула.