На засіданні Верховної ради у понеділок парламент має ухвалити невеликий пакет законів, які є частиною домовленості з ЄС щодо надання Україні статусу кандидата. 11 червня президент Зеленський передав їхній перелік президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн як доказ того, що Україна готова до реформ.
Про це пише Четверта студія з посиланням на Економічну правду.
Реальне значення для доказу цієї готовності, утім, має лише один закон, відомий за короткою неофіційною назвою “Стамбульська конвенція”.
Для Західної Європи це немов маркер цивілізованості, якому відповідають усі держави-кандидати в ЄС. А ще це голосування стане тестом для фракцій і депутатів на їхню європейськість.
Бо у Раді, як виявилося, навіть за нинішніх умов не бракує тих, хто хоче “завалити” цей договір, йдеться у статті редактора ЄвроПравди Сергія Сидоренка Гендер з обмеженнями: що змінить провал або успіх ратифікації Стамбульської конвенції.
Будемо відверті: реальна причина того, що чимало нардепів не хочуть голосувати “за” – це боязнь “помсти виборців”. Існує стереотип, що широкі кола електорату настільки занепокоєні гендерними питаннями, що виступлять проти конвенції навіть на шкоду європейській інтеграції України.
Грузія ратифікувала конвенцію ще навесні 2017 року, і попри певні невдоволення церковних кіл, парламент швидко провів процедуру. Як виявилося, жодних електоральних наслідків це не мало.
Ще показовіша історія – у Молдові, що ратифікувала конвенцію. Вже за кілька місяців про це перестали згадувати навіть представники церкви. Люди не відчули втілення страшилок, про які їм розповідали.
Є всі підстави вважати, що такий розвиток чекає і на Україну після ратифікації.
До того ж на користь України у діалозі з суспільством грає те, що президент Зеленський запропонував ратифікувати Конвенцію “з обмеженнями”. Або, юридичною мовою, “з односторонньою декларацією”.
Цей додатковий документ дозволяє владнати більшість застережень, які висувала Всеукраїнська рада церков.
До слова, торік “Європейська правда” рекомендувала саме такий шлях схвалення Конвенції в Україні (детальніше читайте у статті Захист без гендеру: як Україна зможе ратифікувати “конфліктну” Стамбульську конвенцію). Ще тоді ця ідея мала підтримку низки проєвропейських депутатів. Саме її зараз обрав президент.
Такий шлях раніше вже використовувала Хорватія – ще одна держава з сильними християнськими традиціями. Саме вона була першою (і до нас лишалася єдиною) державою, що ратифікувала конвенцію з застереженнями для того, щоби спробувати зняти занепокоєності противників. І виявилося, що за механізмами Ради Європи це – прийнятний варіант.
Часом від противників конвенції доводиться чути: мовляв, в ЄС є країни, які не ратифікували, то й ми можемо утриматися. Це – хибна логіка.
Дійсно, є шість держав ЄС, які не завершили ратифікацію. Це виключно держави Східної Європи: Болгарія, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія та Словаччина. Але в тому-то й річ, що вони вже є членами, і тому на їхню адресу не можуть висунути вимогу. Доводиться переконувати.
Україна – у більш вразливому стані. А оскільки в ЄС рішення ухвалюються консенсусом, то будь-яка держава, що високо цінує права людини (ті ж Нідерланди та Швеція), може додати свій обґрунтований пункт до переліку вимог, які має виконати Україна для переходу на наступний етап на шляху до членства. А таких етапів, як розповідала ЄвроПравда, ще буде…