Під час оборони Бахмута 7 березня загинув легендарний боєць ЗСУ Дмитро Да Вінчі Коцюбайло, командир батальйону 67-ї окремої механізованої бригади “Вовки Да Вінчі”
Як написали його побратими, загинув під час виконання бойового завдання, пише Еспресо.
“Загинув зі зброєю в руках, загинув, першим ідучи в бій. Жив і загинув як Герой. Наш підрозділ зветься “Вовки Да Вінчі” саме тому, що ми завжди йшли за ним у бій. Він був для нас найкращим командиром, побратимом, лідером і взірцевим націоналістом. Сьогодні наша бойова родина зазнала непоправної втрати. Сьогодні вся Україна втратила легендарного командира. Віднині його боротьбу мусимо продовжувати всі ми. В ім’я наших полеглих героїв ми виграємо цю війну, випаливши російських окупантів з нашої землі”, – пишуть побратими Да Вінчі.
Воїн-розвідник Володимир Регеша із позивним “Санта”, який також захищає Україну з 2014 року, написав, що втрата Да Вінчі – втрата для всієї нації.
“Співчуття має отримувати вся Україна, найвірнішим сином якої ти… був. Втрата тим більша, бо є розуміння: саме ти мав стати майбутнім цієї Держави, аби і вона мала майбутнє.Спочивай з миром, Друже Да Вінчі.Честь. Шана. І невимовний біль, помножений на лють”.
Журналіст Юрій Бутусов пригадує, як саме Да Вінчі вчив його привітанню “Слава Україні”.
“Друже, дуже багато загинуло в мені сьогодні, але не ти, не ти, ти завжди будеш для мене живий. Це ти навчив мене вітатись “Слава Україні”, це з тобою я перейшов на українську, це ти навчав мене дуже багатьом речам, стріляти, наприклад, з міномета, це ти показував, що таке сучасна тактика, що таке військовий професіоналізм, боєздатність. За дев’ять років ти зробив неймовірний шлях від революціонера з коктейлем Молотова на Майдані до командира механізованого батальйону, який керує вогнем батарей та танків, і веде в бій сотні людей, твердих у своїй волі завдяки своєму 27-річному командиру. Я часто сумніваюсь в собі, але ніколи не сумнівався в тобі, і у будь-якій обстановці ти був краще та сильніше будь-яких очікувань”, – написав Юрій Бутусов.
Воїна вважали легендарним і знаменитим не лише військові, його знали і пересічні українці, і відомі письменники, музиканти та спортсмени. І чимало з них має виключно приємні спогади, пов’язані з особистістю Дмитра Коцюбайла.
Письменник і музикант Сергій Жадан часто приїжджав на позиції Да Вінчі. Один з яскравих спогадів – святкування Дня Незалежності.
“Пам’ятаю, як ми на його базі святкували День Незалежності. Діма запросив друзів-добровольців з усього фронту (фронт тоді був значно менший, можна було зібрати всіх, кого хотів). З’їхалася справжня зграя найбільших відчайдухів, просто лице до лиця – герої та легенди, ті, про кого обов’язково будуть писатися книжки та зніматися фільми. Діма був наймолодший між них. Але до нього не ставилися, як до наймолодшого – ставилися шанобливо та поважливо.
Востаннє ми бачилися в Києві, де він навчався. Зрозуміло було, що йому потрібно рости, що він має неабиякий талант і може стати серйозним командиром. Він до свого навчання ставився дещо іронічно, але відповідально. Він загалом був серйозним і відповідальним.
Людина, яка дев’ять років товчеться пеклом, вочевидь розуміє, що може з цього пекла й не вибратись. Просто він ще за життя встиг стати частиною нашої історії.
Втрата Діми мала б нас усіх не так вганяти у відчай, як наповнювати силою. А що таке сила? Злість упереміш із любов’ю. Ми маємо тепер працювати і за нього теж. Так само як і він – своїм відлунням, пам’яттю про себе – буде далі працювати на нашу перемогу.
Святослав Вакарчук познайомився з воїном ще в 2020 році під Авдіївкою.
“Я приїжджав до нього, його побратимів та посестер не раз… Впевнений, пасіонарний, готовий до будь-яких випробувань, він завжди надихав”, – пише співак.
Світлину зі знаменитим командиром опублікував також тенісист, військовослужбовець і волонтер Сергій Стаховський.
“Друже, ти назавжди в строю… Ти – людина, на яку я рівнявся. Твоя мужність та стійкість надихали молоде покоління.. Я дякую долі що познайомився з тобою у 2015… Ти вірний син України”, – написав Стаховський.
У той час російське молоде і не дуже покоління надзвичайно боялося Да Вінчі. Як розповідав сам Дмитро в інтерв’ю lb, одна історія про вовка наробила чимало галасу серед московитів.
“Найгучніша історія – про вовка і Нью-Йорк Таймс. У нас на базі живе вовк. Нам його подарували, і ми дуже його любимо, такий син полку він у нас. І коли приїхав журналіст з Нью-Йорк Таймс і ми проходили повз вовка, а в нього кістки там у вольєрі валялись, бо він добре їсть. Я пожартував, що це кістки російськомовних немовлят. Я чомусь думав, що всі знають цей мем і неможливо це сприйняти серйозно. Але він про це написав. Серйозно написав, що в центрі Європи годують вовків діточками. Такий кіпіш був, ви не уявляєте. І, звісно, пропагандисти російські це рознесли. І тепер про нас тільки так і пишуть – підрозділ, в якому годують вовка російськими діточками”, – розповідав легендарний воїн.
Тоді ж він і наголошував, що у своєму підрозділі завжди проводить лекції та стимулює читання літератури: “Боєць – це ж не тільки м’язи й автомат. Важливо, що в тебе всередині, за що ти воюєш, що тебе мотивує. Не тільки від фізичної витримки залежить, чи ти встоїш”.
У іншому інтерв’ю unian у грудні 2021-го Коцюбайло казав, що не часто думає про те, що робитиме після війни: “Я ніколи не сідав, не замислювався: “Що буде, якщо…”. Я знаю, що в мене буде сьогодні, завтра, післязавтра. І я знаю, що за ці дні війна не скінчиться”
В інтерв’ю Новинарні герой дав зрозуміти: знає, проти кого доводиться воювати.
“Коли вони бомблять військову інфраструктуру – це одне. А коли бомблять цивільні об’єкти, енергетику – це свідчить, що люди хворі на голову. Вони готують по телевізору своїх зомбі, мовляв, треба знищувати інфраструктуру, світло, тепло. Зараз у них нова фішка – покласти банківську систему. Перед цим говорили про знищення мостів… Хворі”, – зазначив Да Вінчі.
Дмитро Коцюбайло став першим в історії українським добровольцем, якому в 2021 році було прижиттєво надано звання “Герой України” з врученням ордена “Золота Зірка”. На то час йому було 26 років. “Народного героя” отримав ще 2017-го року.
“Знаю його особисто як першокласного воїна, який безвилазно на фронті. Маю приблизне уявлення про божевільну кількість знищеної ним і його побратимами з 1 ОШР ДУК ПС живої сили противника. Мені важко навіть пригадати іншу людину, яка б заслуговувала на це звання більше, ніж Да Вінчі”, – писала про звання героя для Коцюбайла журналістка і військова Олена Білозерська.
Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року у селі Задністрянське на Прикарпатті. Середню освіту здобув у Бовшівській школі, продовжив навчання у художньому ліцеї в Івано-Франківську. Під час Революції гідності був активним учасник тогочасних кривавих подій, а ледь сягнувши повноліття, відразу після подій на Майдані пішов на фронт добровольцем, де отримав позивний Да Вінчі. Він пройшов найгарячіші точки війни з росіянами у складі Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. Обороняв Донецький аеропорт, пережив бої на Савур-Могилі, в Пісках, Красногорівці. Очолив штурмовий підрозділ “Вовки Да Вінчі”, який з часом із роти розрісся до батальйону.
Російське вторгнення Коцюбайло і його добровольчий підрозділ зустріли на Донбасі. У середині лютого рота Да Вінчі воювала поблизу Щастя.
Пізніше його підрозділ перемістився на Криворізький напрямок, потім на Харківщину, ще пізніше – на Луганщину і Донеччину. “Вовки Да Вінчі” брали активну участь у деокупації Харківської області.
Своє кохання Дмитро Коцюбайло також зустрів на війні. Волонтерка з Госпітальєрів Аліна Михайлова запропонувала допомогти його роті медикаментами. З того часу були разом.
7 березня загинув під час виконання бойового завдання. Володимир Зеленський так відреагував на новину про смерть легендарного воїна:
“Сьогодні в бою загинув Да Вінчі, Герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, – Дмитро Коцюбайло. Один із наймолодших героїв України. Один із тих, чия особиста історія, характер, сміливість навіки стали історією, характером і сміливістю України”, – написав президент України.
Прощання з Дмитром Коцюбайлом відбулось 9 березня в його рідному с.Бовшів о 12:00. Поховання – 10 березня в Києві.