Медики лікарень на Київщині рятували сім'ї, які нещадно розстрілювали при евакуації
Димерська та Іванківська лікарні на Київщині ледь не єдині в регіоні медичні заклади, які працювали під окупацією.
Їх не лякали росіяни з автоматами та рашистська техніка, їм важливо було рятувати життя.
Про десятки врятованих життів та ночі без сну – в ТСН, пише Четверта студія.
«Тут залишився маленький осколочок, зайшов і пішов вниз. Десь стоїть, один вийшов наскрізь», – розповідає постраждалий Руслан і показує, куди йому влучили російські окупанти.
Він розвозив гуманітарну допомогу і вже повертався, коли російські солдати почали в нього стріляти. «Їхав на машині, і не побачив, де вони ходили там. Була просто траса і побачив, що маленькі двоє дітей стояли понад забором, піднявши руки, я призупинився, почув, що скло почало сипатись», – розповідає чоловік.
Вся автівка була пробита кулями, їхати далі вже не зміг. «Люди мене через двори вивели на поле і потім дали мені велосипед, я на нього сів і доїхав до Димера. Там попросив людей і вони довели до лікарні», – каже волонтер.
Повели до єдиної лікарні, яка працювала. Вона була під окупацією, але лікарям не заборонили працювати. «Я їм сказала за першої зустрічі, що сюди зі зброєю не заходили до вас і при вас не будуть заходити. І вони якось мене почули», – розповідає в.о. директора Димерської центральної селищної лікарні Тетяна Давиденко.
Лікарі згадують – пацієнти траплялися як із кульовими пораненнями, так і поранені уламками. «Одну хвору ми, на жаль, втратили, там було дуже тяжке поранення, комбіноване, проникне в черевну порожнину і в грудну клітку. І, на жаль, черевна порожнина проникне, в нас не було можливості, тому я прошу обладнання», – каже директорка.
В цій лікарні не приймали пологів, утім війна внесла свої корективи. Вагітним жінкам не було куди йти народжувати, тож в цьому медичному закладі переробили хірургічний кабінет на пологовий і саме тут приймали пологи. «Довелося приймати пологи, скажем так, майже як в домашніх умовах. Всі самі народили, дякувати Богу, тому що в нас же операційної не було, якщо щось не так піде», – каже гінекологиня Ніна Литвинова.
В Іванківській лікарні приймали пологи як до війни, так і під окупацією, проте росіяни не дозволяли вагітним вільно потрапити до закладу. «У нас село є під Іванковим, рашисти стояли тут, перекритий був міст, і вони не пускали навіть вагітних на пологи, завертали, і вони верталися назад, тому змушені були родичі через річку переправляти лодками, а потім вже по місцевості якимось чином доправляли сюди», – розповідає завідувач акушерсько-гінекологічного відділення Іванківської центральної районної лікарні Микола Мельничук.
За час окупації в лікарні народилося 18 здорових дітей.
Лікарня цілодобово приймала пацієнтів, окремі працівники за час окупації жодного дня не покидали робочих місць. «Були такі випадки, коли було 16 поранених впродовж п’яти хвилин. Заїхала перша легкова машина, за кермом був чоловік поранений, вся машина обстріляна, на задніх сидіннях лежала його дружина і дитина, коли ми почали виймати їх з машини, то, на жаль, дитина вже не була живою. Через хвилину заїхала друга машина і так чотири підряд легкові машини. І в кожній легковій машині була сім’я, в основному», – розповідає директорка Іванківської центральної районної лікарні Лариса Цуп.
Нині, після звільнення, вони доліковують поранених окупантами. І сподіваються, що росіяни більше сюди не повернуться.