Як хор «Гомін» виступив у Києві

Усі обговорюють феномен хору «Гомін». Щоб зрозуміти і відчути його – варто побачити і почути концерт наживо.

«Гомін» приїхав у Київ. Біля філармонії був легкий ажіотаж. Люди стояли у чергах на вхід, у буфет, туалет. Отже, аншлаг.

Про це пише Anzhelika Rudnytska, інформує Четверта студія.

Хор зустрічали оплесками, а Вадима Яценка (диригента, соліста, керівника) – оваціями.

Безумовно, співати виключно хіти, випробувані часом, це вже успіх, бо впізнаваність мелодій дає відчуття ностальгії і водночас комфорту. Бо глядачеві не треба напружуватися для сприйняття чогось нового. Тут усе зрозуміле, гармонійне і улюблене. Оригінальні аранжування лише підкреслюють красу і пластичність української пісні, яку хор переосмислює і вдихає нове життя разом зі своєю новою енергією і бажанням творити тут і зараз.

Реакція глядачів була досить різною. Сусідка ліворуч, одягнута за неписаними філармонічними правилами, сиділа рівно і незворушно, у паузах ледь торкаючись долонями (така собі імітація оплесків). Сусідка праворуч мало не вистрибувала на сцену, вона аплодувала за будь-якої можливості, захоплено охала, коли впізнавала пісню і навіть уголос підспівувала. Довелося їй моргнути, щоб почути, що співає «Гомін». Та насправді я розумію, що щирість, енергія, динаміка виконання захоплює, наповнює, дає імпульс емоціям, які просяться назовні.

«Гомін» – не той хор, який виспівує ноти і стоїть, як монумент без емоцій, без руху, без акцентів на особистість.

Це спільнота митців, які співають, обігрують пісню, танцюють, змінюють мізансцени, моргають, посилають у зал поцілунки і показують руками сердечка, безкінечно кланяються і просто живуть на сцені. Створюють атмосферу невимушеності.

Вони живі у всіх сенсах, захоплені своєю справою і славою, яка несподівано (для тих, хто не бачить безкінечної залаштункової роботи) звалилася на них. Вони дуже різні – холодні, гарячі, ніжні до сліз, смішні. Вони такі, як і їхні глядачі. І ця спільність захоплює і закохує.

Окремий комплімент Вадиму Яценку, який полонить своєю харизмою. Він на сцені і татко, і звабник, і наставник, і лицедій. У ньому дивовижно поєднується відповідальність за усе, що відбувається на сцені із легкістю і грайливістю. Оце вміння співати водночас лише для себе (задоволення), для усіх і для кожного – ключ успіху. Вчора на концерті він нагадав мені Кузьму Скрябіна. Але це дуже суб’єктивно. 😉

Зрозуміло, що за цією легкістю- години і роки праці, відточування нюансів, приміром те піано, під час якого чутно, як дихають глядачі; або рухи, які підкреслюють суть співаного; відчуття одне одного, яке відточується не одним днем.

Зрештою, усе це залишається десь за лаштунками. А на сцені панує музика, гармонія, українська душа, людяність, чуття єдиної родини (як писав класик) і любов, яких так потребує кожен з нас завжди. А нині – тим паче.

Дякую за радість спілкування, – йдеться у повідомленні.