У Нагуєвичах відкрили виставку оперній співачці з Дрогобича (ФОТО)

Нині, 30 березня, спільно з державним історико-культурним заповідником «Нагуєвичі», родиною композитора Анатолія Кос- Анатольського та родиною Іванчук повернули в історію української культури постать світової української співачки Ольги-Ястремської Лепкої, яка популяризувала спадщину Івана Франка у Відні, Берліні, Вінніпегу, Нью-Йорку піснями та музикою, які будувалися на його власних текстах.

Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив народний депутат України Михайло Цимбалюк, пише Четверта студія.

“Вона золотий оперний голос Франкової Каліфорнії. Перша українська співачка меццо-сопрано, яка заспівала «Ой жалю, мій жалю…» Івана Франка у магістраті Нью-Йорка – Ольга Лепка-Ястремська.

Завдяки невтомному директору музею Івана Франка в Нагуєвичах Богдану Лазораку, його науковим співробітникам  нині  відкрили виставку-сенсацію присвячену забутій постаті Української Опери 1926-1956 рр., яка свідомо була стерта з української історії радянськими спецлужбами.

Завдання цієї виставки не тільки реставрувати та зберегти, але й предовсім повернути унікальну спадщину української зірки світового масштабу на заслужене почесне місце в історії світового меццо-сопрано!, – зазначив Михайло Цимбалюк.

Коротка біографія:

Ольга Лепка-Ястремська (з Іванчуків) народилася у великій і заможній українській сім’ї Михайла Іванчука, яка проживала у Мражниці (сьогодні Борислав). 20-річною дівчиною 23 листопада 1926 р. вона повінчалася з художником Андрієм Лепким, який свого часу навчався на василіянина під опікою Блаженного Мученика Северіяна Бараника, проте згодом перейшов у цивільне навчання і дослужився до чину хорунжого УГА. Андрій Лепкий також є не заслужено забутим українським художником, адже будучи далеким родичем Богдана Лепкого, випускником Краківської академії мистецтв, він згодом розпочне працювати професором Дрогобицької української гімназії ім. І. Франка та директором Дрогобицького музею у 1941-1944 рр. У 1926 р. чин шлюбу проводив о. Іван Ліщинський, парох відомої парафії на Мражниці (сьогодні м. Борислава), який був чоловіком рідної сестри Богдана Лепкого.

Початкову музичну освіту Ольга Лепка здобувала самотужки, але під наглядом відомого українського композитора Анатолія Кос-Анатольського, адже його перша дружина Софія Іванчук була рідною сестрою Ольги. Далі Ольга навчалася в Музичній консерваторії у Кракові, де часто потягом їздила із чоловіком додому з навчання, і навпаки. У 1930 р. О. Лепка вступила до Вищого музичного інституту імені Лисенка у Львові, де навчалася у класі Лідії Улуханової. Починаючи із 1932 р., Ольга бере уроки співу у відомого співака (провідний бас) Адама Дідури, який після вісімнадцятирічної праці у театрі «Метрополітан Опера» (Нью-Йорк) повернувся до Львова й викладав у польській консерваторії ім. К. Шимановського.

У 1934 р. О. Лепка розпочала навчання вокалу у видатної співачки Марії Сокіл. У 1935 р. молода співачка завершує навчання у ВМІ. Восени 1936 року О. Лепка виїхала до столиці Австрії, де упродовж двох років навчалася оперного співу у Віденській консерваторії (клас професора Мюллера) і виступала з концертами в Австрії та Німеччині. Наприклад, 5 квітня 1936 р. А. Лепка виступала під час освячення нового храму Св. Варвари у Відні, де виконала пісню Василя Барвінського «Ой поля, ви поля», арію з опери «Купало» А. Вахнянина та І. Степового «Розвійтеся з вітром».

Починаючи ще з 1932 р., О. Лепка співпрацювала як оперна співачка з чоловічим камерним хором «Боян Дрогобицький». 10 грудня 1935 р. вона у ролі Оксани дебютує на сцені театру Львівської опери, де відбулася ювілейна 1 000-на вистава опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. Також О. Лепкова співала на Львівському радіо, працювала у складі оперного ансамблю Антіна Рудницького, з яким гастролювала Галичиною.

Восени 1936 р. у залі Музичного товариства у Львові Ольга Михайлівна вперше виступає як концертно-камерна співачка, а вже 20 березня 1937 р. відбувся її перший власний концерт співачки, про що заздалегідь було повідомлено громадськість краю у газеті «Діло» (Вечір пісень оперових арій Ольги Лепкої). 23 березня 1937 р. газета «Діло» повідомила, що Ольга Лепка дебютувала на всю Галичину і не тільки, адже її виступ у Львівській опері в «Страшнім дворі» та «Нюктюрні» викликав широке зацікавлення серед громадськості. Як виявилося, цього місяця О. Лепка вперше виконала власну пісенну програму, у якій виконала рідкісну арію «Тараса Бульби» Лисенка і Маєрберга з «Пророка», а також пісні Регера і Малєра. В цьому концерті музичний супровід на фортепіано виконував сам Антін Рудницький. Після цієї прем’єри О. Лепка виїжджає до Відня, де бере участь у Міжнародному конкурсі співаків і здобуває перемогу та отримує почесну нагороду (другу після 1936 р.). Планує підписати контракт з Віденською оперою, проте на запрошення посла Канади в Австрії виїздить на американський континент у гастрольний тур по Канаді.

2 лютого 1939 р. О. Лепка остаточно переїжджає до Америки, в лютому 1939 р. прибуває у порт Нью-Йорка, а 25 березня 1939 р. дає перший концерт у Торонто в рамках гастрольного туру. Усього співачка дала понад 20 концертів у залах Канади, а 3 грудня 1939 року дає перший концерт у США, м. Детройт, в концертній залі Арт Мюзеум.

24 березня 1940 р. О. Лепка дає концерт у Філадельфії, у Франклін-аудиторії, а опісля – концерти у Пітсбургу та у Сіракузах. У 1943 р. співачка бере участь в опері «Катерина» (автор – Микола Аркас), постановку якої у Нью-Йорку здійснив Антін Рудницький.

16 січня 1944 р. виступає у нью-йоркському концертному залі «Таун-Холл» з новою концертною програмою. 10 січня 1945 р. у неї вже другий виступ у нью-йоркському концертному залі «Таун-Холл». О. Лепка була також учасницею концертів Американського Червоного Хреста (1940 – 1944). 4 – 6 червня 1946 року відбувся окремий концерт для делегатів Другого конгресу українців Канади, партія скрипки – Донна Гресько. 5 квітня 1949 р. у неї вже третій виступ у нью-йоркському концертному залі «Таун-Холл». До програми концерту входили композиції Марселя, Скарлатті, Генделя, Пурселя, Шуберта, Верді, Гайдна, Чайковського та українських композиторів Барвінського, Людкевича й Чишка. Це були концерти вищого ґатунку, до того ж, виконані шістьма мовами народів світу. Цього ж року, після довгих розшуків, інформації про свого чоловіка Андрія Лепкого, котрий залишився у Галичині і пропав безвісти, вона виходить заміж за українського архітектора та інженера Юліана Ястремського (інколи в мережі та літературі його чомусь помилково називають Маркіяном). О. Лепка все рідше виходить на сцену.

7 липня 1953 р. один із останніх її виступів відбувся в українському культурному центрі «Союзівці», де вона виступала разом із Марією Полиняк-Лисогір та Левом Рейнаровичем. Померла О. Лепка-Ястремська 3 жовтня 2002 року, бездітною. Похована поряд із другим чоловіком, Юліаном, на цвинтарі Святого Духа м. Гемптонбурга (штат Нью-Йорк, США). В публічній інформації про її першого чоловіка Андрія Лепкого часто зустрічаємо помилкові дані, зокрема про те, що він народився 1903 р. у родині Михайла Лепкого та Анни з дому Захарківих (проте, як відомо Михайло Іванчук і Анна Захарківа були батьками самої Ольги Іванчук (Лепкої-Ястремської). В історію українського мистецтва О. Лепка увійшла як оперна співачка, яка володіла голосом широкого діапазону, красивого тембру, відзначалася музикальністю й артистизмом. Здійснила низку записів на грамплатівки творів українських композиторів (в-во «Dolia records» 1966).

Сьогодні потрібно негайно повертати в контент історичної правди про українську історію та культуру – українські імена світового масштабу, позаяк складається враження, що у часи Бруно Шульца та Раймонда Яроша у Дрогобичі, Бориславі та Трускавці існувало виключно історіографічно надумене “тримісто”, у якому українська складова десь поруч. Вибачте, були постаті, які ще за життя були відомі не тільки на теренах Франкової Каліфорнії, але й Канаді та США, а відтак і усьому світі! Врешті ці постаті несли українську тяглість традиції не тільки від “Запорожця за дунаєм”, але й від Давньої Києвохристиянської традиції. Борисилавська Каліфорнія, так чи інакше виховувалася зовсім по-іншому, і врешті на спадщині наших геніїв – Івана Франка, Богдана Лепкого, Стефана Коваліва та багатьох інших, яких непоправимо правила чи стирала з історії більшовицько-рашиська машина.

Коментарі