У свої 58 театрал Олексій став снайпером 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. У цивільному житті – заслужений діяч мистецтв України, актор, режисер, директор і художній керівник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”.
Про це повідомили на фейсбук-сторінці бригади, передає Четверта студія.
Як розповів сам військовий, ще у 2013 році в Луганському театрі ляльок він ставив патріотичні спектаклі аж до початку тимчасової окупації міста росіянами.
“Ми випустили виставу “Сон Шевченка” під час заворушень. Мої друзі охороняли театр від ряжених “козачків”. У місті вже була циганщина, бруд, а далі з’явилась військова “москальня”. Було небезпечно залишатись. Я виїжджав машиною на львівських номерах, коли Луганськ вже обстрілював ворог”, – пригадав десантник.
Олексій продовжив займатися мистецтвом на підконтрольній Україні території. А вже із початком повномасштабного вторгнення артист подався до лав 80-ї десантно-штурмової бригади. За його словами, військовий обрав її з великої поваги. До того ж мав досвід служби в десантних військах спецпризначення у 1980-их роках.
“Колосальна кількість людей хотіла бути в лавах 80-ки! У свої 58 років я жартував: “А по пенсійному посвідченню пропустите?” На щастя, я прорвався та опинився в крутій роті снайперів. Я був прикриттям хлопців під час виконання бойових задач на “нулі”. Вони знають свою справу. У них не соромно вчитися. Побратими відповідали званню десантника. Я дуже пишаюсь, що потрапив до вмотивованих та інтелігентних бійців. Вони мали різні професії в цивільному житті, але у війську знали, що роблять. Армія дала мені слух на хороших людей. Військо стало кращим, ніж було в СССР. Різниця не лише у вдосконаленні технологій. Мені сподобалося, коли командир радився зі своїми хлопцями. Такого у “совку” не було. У цьому вишуканість. З таким офіцером почуваєшся міцним та стійким. У військовій службі у 80-ій бригаді я знайшов глибоку красу. Хлопці подарували мені братерство та зберегли життя”, – розповів воїн.
Олексій має два псевдо: Артист і Святий Миколай. Одного разу під час бойового завдання на позиціях за Бахмутом чоловік ледь не загинув, та, на щастя, його врятували побратими. Тепер через поранення воїн має новий обов’язок – привозить воїнів на щиті додому.
“Важливо кожного повернути. Коли везу побратима, то тихенько молюсь і чую його душу. Якщо він недавно загинув, то душа ще не в спокої. Вона все ще тут. Треба обов’язково говорити з нею. Хлопці люблять, коли я везу їх зі швидкістю. Душам полеглих воїнів подобається, коли 140 кілометрів на спідометрі. Інколи чую, що вони просять увімкнути якусь хорошу музику. А знаєте, у морзі не страшно. Страшно, коли в село чи місто приїжджаєш. Кожного разу я плачу, коли все село стає на коліна – проводжає воїна в останній шлях. Дорога встеляється квітами, і кохана, дружина чи мати зустрічає тіло рідної людини та віддає йому останню шану. Обов’язково треба говорити з близькими загиблого, щоб всі зрозуміли: смерть захисника, який боронив свій край, була недаремною”, – зазначив воїн.
Він також додав, що запам’ятовує все побачене, щоб згодом переосмислити й показати зі сцени. Крім того, український військовий пише казки з тегом #казкизказарми.
Фото: 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ
Фільм "Операція Курськ" отримав спеціальну відзнаку від спонсорів! Стрічка демонструє масштабну операцію ЗСУ в Курській…