Львів попрощається із трьома захисниками України

21 січня Львів попрощається із трьома захисниками України

Про це пише Четверта студія з посиланням на ЛМР.

🕯️ Назар Микитинський «Компас» (04.02.1983 — 26.09.2025). Львів’янин. Навчався у середній загальноосвітній школі №38 м. Львова, згодом — у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Геодезія».

Працював інженером-геодезистом.

Зі слів рідних, Назар був закоханий у гори, займався альпінізмом, безмежно любив подорожувати, ходив у походи та бігав трейлові дистанції, часто долучався як волонтер до гірських забігів. Особливе місце в його житті посідали коти, яких він щиро любив і які завжди були поруч із ним.

Зі слів побратимів, Назар був дуже доброю людиною, кращим із кращих, справжнім командиром і надійним другом, одним із найкращих пілотів БпЛА 219-го батальйону.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому, Запорізькому та Південно-Слобожанському напрямках у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений «Хрестом 54 Окремої механізованої бригади», «Почесною відзнакою командира 219-го окремого батальйону» та відзнакою начальника регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід».

У Назара Микитинського залишилися батьки, дві любимі донечки, дружина, брат з сім’єю, куми, друзі, хрещені батьки та родина.

🕯️ Володимир Коханюк (23.12.1978 — 16.07.2024). Уродженець міста Жмеринка Вінницької області. Навчався у Комунальному закладі «Жмеринський ліцей №1», згодом — у Львівському інституті Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом».

Проходив строкову військову службу.

Займався підприємницькою діяльністю у сфері продажу.

Зі слів рідних, Володимир захоплювався мисливством і мотоциклами. Вирізнявся життєрадісністю, цілеспрямованістю, добротою, щирістю та комунікабельністю, мав багато друзів.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Південно-Слобожанському напрямку у складі 77-ї окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

У Володимира Коханюка залишилися син, дружина, бабуся, батьки та родина.

🕯️ Олександр Кузьмич (28.09.1982 — 05.01.2026). Львів’янин. Навчався у Львівській правничій гімназії (колишня спеціалізована середня загальноосвітня школа №11). Здобув кваліфікацію механіка у Відокремленому структурному підрозділі «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка», згодом — кваліфікацію бакалавра з транспортних технологій у Національному транспортному університеті.

Працював водієм у Державному підприємстві «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької».

Зі слів рідних, Олександр любив риболовлю, цікавився автомобілями, футболом і боксом. За характером був веселим, добрим і комунікабельним, ніколи не відмовляв у допомозі іншим.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Херсонському напрямку у складі 704-ї бригади радіаційного, хімічного, біологічного захисту Сил підтримки Збройних Сил України.

Нагороджений медаллю «Ветеран війни».

У Олександра Кузьмича залишилися мати та сестра.
________________________________________________
Прощання з Назаром Микитинським розпочнеться о 09:30 у храмі Зіслання Святого Духа (вул. Трильовського, 9).

Чин похорону Назара Микитинського, Олександра Кузьмича та Володимира Коханюка відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла.

Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Назара Микитинського поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Олександра Кузьмича — на Голосківському кладовищі, на полі ветеранів.

Прощання з Володимиром Коханюком продовжиться в родинному помешканні у селі Городище Стрийського району, а потім — у місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці. Поховають воїна на місцевому кладовищі.