Інформаційні фокуси команди Садового

Останні інформаційні скандали навколо команди мера Львова Андрія Садового дедалі більше нагадують не управління містом і не журналістику, а добре зрежисований інформаційний атракціон.

Гучні заяви, правильні заголовки, емоційні формулювання — усе на місці. Не вистачає лише одного елементарного компонента будь-якої серйозної історії — підтверджених фактів.

Комісія, якої не було — але дуже хотілося

Почалося все з історії про нібито роботу «комісії», яку публіці намагалися подати як важливий державний механізм. Проте реальність виявилася значно прозаїчнішою. Жодної офіційної комісії, створеної відповідно до закону, не існувало. Це легко перевіряється: всі комісії, які реально формуються і працюють у правовому полі, обов’язково відображаються на сайті Верховної Ради України. У цьому випадку там — порожньо. Замість юридичної процедури суспільству показали яскраву картинку з кабінету, яка мала створити ілюзію діяльності. Але фотографії й відео не мають жодної юридичної сили. Це не комісія, а імітація.

Лист від уряду: «всі чули, але ніхто не бачив»

Не менш показовою стала історія з так званою «відповіддю уряду», яку активно поширювали Андрій Садовий та підконтрольне йому медіа ZAXID.NET. Новину подали як доконаний факт, однак жодного офіційного документа громадськість так і не побачила. Немає ані скану листа, ані підпису посадової особи, ані реєстраційного номера. Усе базується виключно на словах. У журналістиці такі речі мають просту назву — чутки, а не новини.

Додатково плутанини додає і сама суть повідомлення. Йдеться про якусь забудову вантажного терміналу, але де саме, на якій землі і на яких підставах — незрозуміло. Натомість добре відомо інше: Садовий публічно вимагав передати йому землі на засіданні районної ради. Навіщо саме це потрібно і в чиїх інтересах, так і не було чітко пояснено. Коли публічна влада уникає прямих відповідей, суспільство починає робити власні, далеко не компліментарні висновки.

ZAXID.NET і аеропорт: журналістика, яка заплуталась у власних текстах

Окремої уваги заслуговує роль ZAXID.NET у цій історії, зокрема в темі львівського аеропорту. На цю дивну еволюцію «правди» звернув увагу медіаексперт Ігор Зінкевич. У грудні 2015 року це видання без жодних сумнівів повідомляло, що нова керівниця львівського аеропорту Романовська працювала в Сочі. Минуло кілька років — і в грудні 2025 року той самий ресурс заявляє, що ця інформація є фейком і чиїмось замовленням. Без вибачень, без пояснень, без аналізу власної помилки.

Фактично читачеві пропонують самому вирішити, коли саме його обманювали — тоді чи зараз. Для медіа, яке претендує на серйозність, це виглядає щонайменше дивно. Особливо з урахуванням того, що ZAXID.NET має пряме відношення до політичного середовища мера Львова. У такій ситуації питання довіри до ресурсу стає не риторичним, а цілком практичним.

Допис Ігора Зінкевича:

«2 грудня 2015 року zahid.net ( https://zaxid.net/novim_kerivnikom_lvivskogo_aeroportu… ) урочисто повідомляє, що Романовська працювала в Сочі. 17 грудня 2025 року той самий zahid.net ( https://zaxid.net/lvivskiy_aeroport_zayaviv_pro… ) з не менш серйозним обличчям заявляє: «та ні, це фейк і чиєсь замовлення». Ну що ж, аплодисменти стоячи- рідкісний талант писати новини, які самі себе через кілька років спростовують. Справжня журналістика майбутнього: сьогодні правда, завтра – фантазія, післязавтра – змова рептилоїдів. І от як після цього довіряти інтернет-ресурсу, який, за дивним збігом обставин, має пряме відношення до мера Львова Андрія Садового? Ми вирішили не грати в «вірю – не вірю» і звернулися до СБУ, щоб вони розібралися з цим інформаційним атракціоном і, можливо, прикрили цю «помийку», поки вона знову не передумала»

У підсумку вимальовується одна й та сама схема. Є гучні заяви без документів, є «процеси» без юридичного підґрунтя, є новини, які через кілька років самі себе спростовують. Це вже не випадкові журналістські огріхи, а системна інформаційна модель, де головне — створити потрібне враження, а не донести правду.

Саме тому звернення до СБУ з вимогою розібратися в цій інформаційній історії виглядає не як наступ на свободу слова, а як спроба навести лад у просторі, де маніпуляції дедалі частіше підміняють факти. Бо свобода слова — це не право безкарно вводити суспільство в оману.

Львів’яни заслуговують на значно більше, ніж красиві картинки і взаємовиключні версії одних і тих самих подій. Вони заслуговують на документи, процедури і чесні відповіді. І що довше ці відповіді відкладають, то очевиднішим стає простий висновок: хтось дуже сподівається, що перевіряти нічого не будуть.