Генерал-лейтенант Сергій Наєв привітав захисників із Днем добровольця

Генерал-лейтенант, Герой України Сергій Наєв привітав захисників із Днем добровольця

Сьогодні, 14 березня, Україна вшановує своїх захисників у День українського добровольця. З передової, серед тих, хто свідомо обрав шлях боротьби, генерал-лейтенант, Герой України Сергій Наєв звернувся до воїнів із щирими словами підтримки та вдячності.

Про це пише Четверта студія.

У своїй промові він підкреслив силу духу добровольців – людей, які залишили мирне життя, родини та кар’єру, щоб стати на захист Батьківщини. “Вони не чекали наказів, не просилися в тил. Вони самі прийшли сюди, бо не могли інакше,” – зазначив генерал-лейтенант.

Сергій Наєв відзначив, що кожен із цих воїнів має власну історію – хтось був інженером, лікарем, фермером чи вчителем, а тепер бореться за Україну. Він наголосив, що попри труднощі та втрати, ці люди залишаються незламними, доводячи, що героїв творять обставини, а головне – їхній вибір.

“Я йду від них із важким, але гордим серцем. Бо знаю: поки такі люди стоять тут, Україну не зламати,” – підсумував Сергій Наєв.

День українського добровольця – це день шани тим, хто став на захист незалежності та свободи України, проявивши силу духу, патріотизм і безмежну відданість Батьківщині.

Повний текст вітання:

“Сьогодні День Українського Добровольця!

Тут, на передовій, серед людей, які добровільно обрали шлях війни, стоять ті, хто свідомо покинув усе звичне: родини, роботу, домівки, – аби стати щитом для країни. У їхніх очах – рішучість і внутрішній вогонь. Вони не професійні військові, але їхня воля сильніша за броню. Дивлюся на них – і бачу справжній стрижень нації. Хтось ще вчора був інженером, лікарем, фермером чи вчителем, а сьогодні – боєць, який щодня дає відсіч ворогу. У кожного – своя історія, але всі вони об’єднані одним: любов’ю до України. Вони не чекали наказів, не просилися в тил. Вони самі прийшли сюди, бо не могли інакше. Слухаю їхні розповіді – без пафосу, без скарг. Просто факти. Про побратимів, які вже не повернуться. Про холодні ночі в окопах і гарячі бої. Про те, як війна змінила їх, зробила сильнішими, але й глибше впустила біль. Я йду від них із важким, але гордим серцем. Бо знаю: поки такі люди стоять тут, Україну не зламати. Саме ці люди – сіль української землі, її кістяк і серце. Вони доводять, що героями не народжуються – ними стають у хвилину вибору. І вони свій вибір зробили! Разом переможемо!”