Бійці батальйону «Львів» розповіли, що підтримує їх під час виконання бойових завдань
Юрій Мандзинець, Тарас Кулик та Юрій Муляр від початку повномасштабної війни несуть службу у складі добровольчого батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» поліції Львівщини. Сєверодонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Бахмут – у цих гарячих точках хлопці чергували на блокпостах, патрулювали вулиці та підтримували правопорядок, допомагали евакуйовувати населення з зони ведення бойових дій, а також допомагали людям на деокупованих територіях.
Про це пише Четверта студія з посиланням на поліцію Львівщини.
«Я у підрозділі з 2014 року. А коли почалося повномасштабне вторгнення, мій перший виїзд був до Лисичанська, – розповідає Юрій Мандзинець. – Тоді там точилися запеклі бої. Просто повітря зашкалювало від кількості вибухів мін, снарядів. Противник не вибирав ні часу, ні місця – обстріли були з усіх боків, як маленькими мінометами «вісімдесяткою», так і гарматами та ракетами».
Хлопці згадують, що в ті дні було по-справжньому гаряче. «Ми розуміли, що ворог переважає чисельністю, має краще оснащення, адже росія готувалася до війни. Було зрозуміло, що діями у Луганській та Донецькій областях ворог не обмежиться, він готується до грандіознішого, – згадує Юрій Мандзинець.
«Найбільше вразило те, що у місці ведення бойових дій було багато дітей, які стали просто заручниками ситуації, коли батьки не захотіли їх вивозити на безпечніші території, де нема війни, вибухів, прильотів», – каже Тарас Кулик.
Боєць згадує, що в перші дні було дуже важко як фізично, так і морально. Вони постійно були під обстрілами: «Допомагало лише одне – підтримка одне одного. Командири підтримували нас, ми – командирів. Ти не знаєш, чого можна чекати і коли що прилетить,проте з часом набуваєш досвіду».
А Юрій Муляр, який у 2015 році звільнився з лав батальйону та хотів спробувати себе у цивільному житті, вже в перші дні війни знову був у складі підрозділу. Він з побратимами тримав позицію на блокпості у Лисичанську, а також вивозив дітей та жінок.
«Бували різні моменти. Найважче було вивозити людей похилого віку, інвалідів, які не могли самі собі нічим допомогти. Бувало таке, що й під обстрілами вивозили, але Бог нам допомагав, – згадує він. – Звісно, було страшно. Нема такої людини, яка б не боялася. Просто у кожного свій страх і у кожного він проявляється по-різному. Та найголовніше – що колектив підтримає тебе в різних ситуаціях. Хтось замикається у собі – намагаємося допомогти, поговорити, заспокоїти, розрадити. І це дуже тримає».
Сьогодні бійці батальйону «Львів» продовжують виконувати бойові завдання на Бахмутському напрямку. Хлопці й далі несуть службу на блокпостах, патрулюють вулиці, допомагають місцевому населенню.
«Найважче – витримати фізичне навантаження, адже противник постійно бомбардує позиції українців «Калібрами», авіацією. Тримаємося завдяки думкам про сім’ю та Україну. Ми чудово розуміємо, що краще зупинити ворога тут, подалі від свого дому та своєї родини. І ми обов’язково звільнимо всю територію нашої країни», – каже Юрій Мандзинець.
«Звісно, важко бути далеко від дому. Але сім’я поставилася з розумінням до того, що треба йти воювати, щоб ворог не прийшов далі, в наші міста, – впевнений Тарас Кулик. – І Збройні сили, і наш батальйон стараються зробити так, щоб чимскоріше закінчилася війна і ворог на нашу землю не приходив більше ніколи».
«Ясно, що ми переможемо, це однозначно! Вони пробують, прориваються. Але ми спільно з ЗСУ робимо все, щоб не дати ворогу просунутися на нашій землі», – переконаний Юрій Муляр.