Політична бутафорія у кумедному виконанні Андрія Садового
чергова брехня у заяві міського голови Львова Андрія Садового
У медійному ефірі «24 Каналу» міський голова Львова активно ремствував на долю, яка так несподівано порушила комфортний плин усталеного чиновницького життя та змусила його дещо напружитись. Зробивши обличчя суворим, очільник Львова пафосно застосував увесь свій медійний досвід та посадову провінційну потугу, щоби пожурити київську метрополію та притягти її до моральної відповідальності перед львівською громадою.
Андрій Садовий патетично промовив: «Я чітко заявив свою позицію, і я би хотів, щоби депутати Верховної Ради, члени уряду були солідарними: спочатку гроші людям заплатимо, а потім собі зарплати будемо брати. Так буде по-чесному».
Про це пише Леополіс, інформує Четверта студія.
Хоча міський голова Львова якось скромно промовчав при цьому, що за вересень йому нарахували 105 тис. 851,75 грн заробітної платні. Та й не продемонстрував копії платіжок, проплату яких затримує казначейство. Бо експерти стверджують, що непорозуміння виникло через неправильно оформлені платіжні документи у яких зарплата «захована» в інших видатках, хоча мала б бути спланована окремим захищеним рядком.
Фінансова ситуація в Україні
У представленому урядовому проєкті бюджету на 2027 рік у національній валюті закладено такі цифри:
- Загальні видатки (скільки потрібно): заплановано на рівні 7 трильйонів 272 мільярди гривень;
- Власні доходи (скільки реально надходить): уряд розраховує самостійно залучити 5 трильйонів 648 мільярдів гривень коштом податків, доходів від митниці та внутрішніх зборів.
Здавалося б, власні доходи покривають більшу частину видатків. Але тут криється головна фінансова проблема воєнної економіки: внутрішні податки за законом дозволено витрачати виключно на оборону. Всі інші цивільні витрати (пенсії, зарплати вчителям, медикам, соціальні програми) повністю фінансуються коштом іноземної допомоги.
Гривневі надходження віддзеркалюють невідрадну фінансову ситуацію, якщо бюджет перевести у доларовий еквівалент оборонного сектору та загальних потреб закордонної допомоги. Міністерство оборони України прогнозує, що реальні воєнні витрати для відсічі рашистської агресії у 2027 році зростуть до 175 мільярдів доларів. В урядовому проєкті національного бюджету на безпеку та оборону країни наразі фізично вдалося передбачити лише 100 мільярдів доларів. Чистий оборонний дефіцит сягає десятки мільярдів доларів, які Кабмін намагається залучити через переговори з ЄС та США, а також шляхом оптимізації внутрішніх видатків.
Із суми, якої не вистачає для збалансованого бюджету на 2027 рік, гарантовані джерела покриття (вже підписані програми, включаючи великий пакет допомоги від Євросоюзу) становлять орієнтовно 20 мільярдів доларів. Решту – 32,6 мільярда доларів – наразі називають «непрофінансованим дефіцитом», для покриття якого Кабмін спільно з партнерами все ще шукає фінансові джерела надходжень.
Театр політично «погорілого» актора
Осінь 2026 року принесла до Львова не лише перші холоди, а й черговий акт драматичної колізії між місцевою та центральною владою. Коли Державна казначейська служба заблокувала рахунки міста, поставивши на паузу виплату зарплат водіям трамваїв та двірникам, міський голова Андрій Садовий вдався до перевіреного роками інструменту – гучного медіаперформансу. Його публічна заява про відмову від власної заробітної платні на знак солідарності зі своїми підлеглими миттєво облетіла інформаційний простір. Проте за комедійним фасадом «шляхетного жесту» львів’яни та політичні опоненти міського голови розгледіли класичний зразок політичної бутафорії.
Для пересічного водія львівського тролейбуса чи прибиральника вулиць затримка виплат навіть на кілька днів – це персональна фінансова криза. Для мера Львова, чия родина володіє одним із найбільших медіахолдингів країни, офіційний оклад у Ратуші зі сплачених податків львів’ян є суто символічним джерелом доходу на тлі багатомільйонних статків його родини. Саме тому демонстративна відмова від чиновницької зарплати схожа на бутафорний інструментарій скомороха в реальному економічному протистоянні, під час якого казначейство призупинило виплати за платіжками для Львова на загальну суму понад 500 мільйонів гривень.
Перформанс міського голови не здатний розблокувати «заморожені» кошти, але ця мізансцена ідеально виконує інше завдання – перекладає масив львівського негативу та ймовірні власні управлінські прорахунки мера на Кабінет Міністрів і депутатів Верховної Ради.
Під загрозою невиплати зарплат опинилися орієнтовно 3000 працівників сфери критичної інфраструктури міста. Тепер «у кредит» життєдіяльність Львова забезпечують такі комунальники:
- 1109 працівників ЛКП «Львівелектротранс» (водії трамваїв і тролейбусів);
- 864 працівники АТП-1 (водії міських автобусів);
- орієнтовно 800 працівників (двірники та робітники з питань благоустрою, які відповідають за санітарний стан у районах міста).
Щоби закрити поточний пакет заборгованості перед цими працівниками, потрібно не більше 10 мільйонів гривень. Сума для масштабу міста цілком посильна, проте заблокована «нагорі».
Захищені фінанси посадовців Ратуші
Поки тисячі комунальників чекають на свої зароблені кошти, апарат посадовців Львівської міської ради продовжує функціонувати, наче годинник. Станом на 2026 рік затверджений штат Ратуші та шести районних адміністрацій налічує 1710 осіб. Щомісячний фонд оплати праці цього полку чиновників становить орієнтовно 42-43 мільйони гривень. На відміну від комунальників, чиновницькі зарплати виплачують регулярно на підставі захищеної статті бюджету.
Якщо порівняти реальні доходи тих, хто працює «на землі», і тих, хто працює в кабінетах Ратуші, стає зрозуміло, чому популістська телепромова Андрія Садового викликала у громаді шквал обурення. У Львові представник комунальної служби заробляє в середньому від 12000 до 15000 гривень на місяць за важку фізичну працю за будь-якої погоди. Рядовий чиновник у департаментах та адміністраціях ЛМР отримує від 18000 до 24000 гривень. Керівник департаменту або голова районної адміністрації ЛМР щомісячно має дохід понад 50000 гривень, а разом із преміями за «інтенсивність праці», за ранги та матеріальною допомогою для «вирішення соціально-побутових питань» реальні виплати керівної ланки «брутто» сягають 90000 – 110000 гривень на місяць.
Отже, місячний дохід одного високопосадовця Ратуші дорівнює зарплаті орієнтовно восьми працівників комунальних служб. Це називається «по-чесному від Садового».
Позиція політичних сил
Політичні опоненти очільника Львова у міській та обласній радах відреагували на суворочолий демарш Андрія Садового без жодних сентиментів. Більшість зійшлася на думці, що замість реального кризового менеджменту та пошуку альтернативних фінансових інструментів Андрій Садовий займається виключно власним політичним піаром.
У спільних коментарях представники опозиційних сил наголосили: «Ми бачимо чергову серію провінційної оперетки. Замість того, щоб збалансувати міські витрати, скоротити премії керівникам департаментів, які часто перевищують посадові оклади, або скористатися фінансовими резервами громади, нас намагаються розчулити відмовою від зарплати, яка для самого мера є копійчаною. Це чистий популізм, який не має нічого спільного із захистом людей».
Голос громади у соцмережах
Львівський сегмент соціальних мереж Telegram та Facebook також вибухнув іронією й відвертим скепсисом. Мешканці міста у своїх коментарях продемонстрували глибоке розуміння ситуації:
- «Андрій Іванович каже, що розіб’ється об стінку, але зарплату двірникам знайде. А навіщо битися об стінку? Може, краще заглянути в кишені численних заступників і помічників, у яких премії такі, що можна місяць утримувати ціле ЛКП?»;
- «Смішно слухати про відмову від зарплати від доларового мільйонера. Це якби королева відмовилася від кишенькових грошей на знак солідарності з шахтарями. Для двірника його 15 тисяч – це хліб і комуналка сьогодні, а для мера його оклад – це просто цифра в декларації».
Пропозиція редакції
За час роботи під егідою Андрія Садового 1710 чиновників Ратуші, у порівнянні з іншими львів’янами, отримуючи неспівмірні з доходами пересічних громадян зарплати, регулярні премії й додаткові бонуси, створили собі міцну фінансову «подушку». Сьогодні, у час війни, настав слушний момент задекларувати реальну чиновницьку солідарність із громадою, яка фінансово утримує посадовців Ратуші.
Зробити це не буде обтяжливо: потрібно лише місячну заробітну платню всіх посадовців Ратуші переказати у спеціальний фонд, де нагромадиться орієнтовно 43 мільйони гривень. Далі, розділивши цей гуманітарний капітал на 10 мільйонів гривень, необхідних щомісяця для комунальників, отримаємо міцне фінансове забезпечення для трудівників на чотири майбутні місяці. Ще й залишиться 3 мільйони гривень для додаткових премій робітникам, частина з яких працює у дощ, сніг та холод задля комфорту львівської громади.
Якщо Андрій Садовий та його підлеглі докладуть трішки співчутливої людської совісті та дещицю прагматичного політичного глузду, створення зазначеного гуманітарного фонду коштом фінансових резервів посадовців буде значно ефективнішим та показовішим для всієї України, аніж публічні пустопорожні виступи.
Редакція, з метою допомоги у розвитку міста, докладе зусиль для започаткування проєкту «Аудит Ратуші» (за прикладом суспільно-інформаційного проєкту «Аудит Львова» правозахисника та адвоката Андрія Петришина, але у вузькоспрямованому варіанті). У редакційному проєкті ми досліджуватимемо нинішню модель управління Львовом та пропонуватимемо кроки з оптимізації управлінського персоналу на підставі кращих світових зразків. Уже сьогодні, навіть без ґрунтовних досліджень, можна ствердно сказати, що утримання виконавчого апарату Ратуші в кількості 1710 осіб є невиправданим та свідчить про неефективний менеджмент і непрагматичне використання коштів платників податків.