Рік сміттєво-транспортних криз

Суспільство 29 Грудня, 2017 99

Трішки підсумків 2017-го

Неподалік від мого дому на одній з вулиць було невелике відділення Ощадбанку. Як водиться у цьому банку, – тісне, незручне та з чергами, які регулярно «вивалювались» на вулицю. Цього року Ощадбанк спробував вирішити проблему і придбав (чи, можливо, орендував) нове приміщення. Метрів на 200 від старого, візуально у 2, 5 рази більше за попереднє, де облаштував більше робочих місць, встановив банкомат і два термінали для прийому готівки, до яких клієнти можуть дістатись навіть коли банк зачинено. Здавалось би, можна тішитись. Однак… Черги до кас у цьому відділенні не зникли. Просто тепер вони поміщаються у відділенні. На жаль, сама система роботи Ощадбанку не змінилась, до того ж два термінали, які там встановили, не найдорожчі та, відповідно, працюють повільно. Ну, а клієнти (здебільшого, пенсіонери) не вміють ними впевнено користуватись.

На жаль, приклад доволі типовий. Зміни, які відбуваються і в Україні, і в місті, часто є косметичними та не зачіпають самої системи. І, на жаль, рік, що минає, таки підтвердив цю істину, принаймні на рівні міста чи області. Так, щось робилось, ухвалювались рішення, ремонтувались дороги, проводились конференції, однак насправді кардинальних змін так і не відбулось. Черга, як один з показників якості послуг, що надає влада, уже не «вивалюється» на вулицю, однак не зникла як явище.

Щоправда, вона стала керованою – в різноманітних публічних установах, як от ЦНАПи чи відділи соціального забезпечення з’явились термінали з управління чергою – ви отримуєте свій талончик, ви вже знаєте, що ніхто не потрапить «поза чергою», однак свої півгодини (а часто значно більше) мусите таки витратити.

Утім, все це – таки дрібниці життя. Насправді магістральними для Львівщини цього року було кілька проблем, які, на жаль, так і не вдалось остаточно розв’язати. Власне Львів цього року постав перед двома великими клопотами – сміття та транспорт. При цьому тема сміття із суто комунально-побутової перейшла в розряд політичних, уперше за багато років комуналка Львова отримала не лише загальноукраїнський, а й навіть міжнародний резонанс. Свого часу такою ж резонансною для Львова була тема водопостачання, однак те було пов’язано з важкою радянською спадщиною, яку завдяки наполегливій праці кількох міських голів вдалось локалізувати.

Щодо сміттєвої кризи – звісно, вона частково успадкована від радянських часів, коли в Грибовичах накопичувалось сміття. Однак проблема в тому, що вже за роки незалежності міські райці так і не змогли оцінити серйозності проблеми. Понад те, навіть за три свої каденції Андрій Садовий вчасно так і не зрозумів, що цей клопіт з кожним днем тільки ускладнюватиметься. Садовий займався різними справами, у тому числі – й дуже потрібними для міста, розбудовував власну політичну кар’єру та поступово приміряв до себе роль ймовірного президента. Однак так і не зрозумів, що всі його політичні амбіції можуть бути поховані під горами сміття у Грибовичах.

Єдине, що вдалось зробити у цьому напрямку – вольове закритття Грибовицького сміттєзвалища обласною владою. Як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Однак вирішення проблеми фактично відкладено мінімум на наступний рік. Що важливо – замість того, щоб спільно розв’язувати проблему будівництва сміттєпереробного заводу обласна та міська влада влаштували змагання – хто швидше збудує підприємство.

Утім, не одним сміттям жило цього року місто. Другою проблемою, яка цього року визначала наше життя, стала транспортна. І тут йдеться не лише про суто громадський транспорт, а й про питання паркування у місті, «корків» на дорогах та ремонті доріг. Треба віддати належне – успіхи у цьому напрямку у міської влади таки є – дороги в місті ремонтуються, дорога з поганим покриттям зараз стає радше винятком. Понад те, у місті капітально ремонтують хідники та будують велодоріжки, а також закуповують новий громадський транспорт. Але, як в історії про відділення Ощадбанку, – черга таки залишилась. Можливо, це суб’єктивне, однак «корки» на вулицях Львова стали більшими. Навіть анонсовані колись нові дороги, як продовження вулиці Ряшівської, – так і не стали реальністю – на згаданій мною ділянці майбутньої вулиці і далі ростуть бур’яни. А про деякі плани, наприклад, розширення вулиці Гонти, фактично забули, хоча це дозволило суттєво спростити рух у центральній частині міста.

Наприкінці цього року міська влада розпочала боротьбу з хаотичним паркуванням. Однак проблема настільки запущена, що трійка чи скільки там евакуаторів фізично не зможуть справитись з сотнями, а, можливо, й тисячами паркулів. Зрештою, залишається питання – а де паркуватись так, щоб і правил вуличного руху не порушити, і іншим не заважати. На жаль, перехоплюючих парковок навколо центру немає як таких. І перспектив, що вони з’являться бодай наступного року, так само.

Третьою тенденцією, яка почалась цього року, став процес об’єднання громад. Вочевидь, говорити про якісь його підсумки зараз передчасно — адже процес триває, у грудні відбулась чергова серія виборів у низці новостворених ОТГ, відповідно зараз там триває перехідний період, коли справи передаються від колишніх сільрад до новостворених громад. Однак на цьому святі життя Львів виявився чужим. Формально львівська громада складається з двох міст та двох селищ – Львова, Винник, Брюхович та Рудно. Однак за фактом Львів тісно пов’язаний з великою кількістю навколишніх сіл та містечок одразу в кількох районах області. Та тут міська влада взагалі не працювала. Звісно, це складніша ситуація, адже тут треба міняти адміністративний устрій України. Однак на Львівщині вже є такі преценденти – деякі села Старосамбірського району захотіли приєднатись до громад Самбірському районі. Тобто село Воютичі Самбірського району як центр виявилось більш привабливим для його сусідів у Старосамбірському, ніж Львів для сусідніх сіл Пустомитівського, Яворівського, Жовківського та Кам’янко-Бузького районів.