Нотатки досвідченого пасажира

Так сталось, що через професійну потребу та зацікавлення мені доводиться не лише багато писати про громадський транспорт, а й багато ним користуватись – різними маршрутами, різними їх комбінаціями та в різний час доби, відчуваючи всі переваги та недоліки львівської транспортної мережі, знаючи майже всі «корки», які періодично виникають на вулицях міста. Ну, а через вік можу оцінити і етапи розвитку львівського транспорту від радянського, – з помітним домінуванням електротранспорту з вічно поламаними дверима, – до сучасного. Тема, яка протягом багатьох років, навіть десятиліть практично не виходила з умовної трійки основних комунальних тем у ЗМІ, а в останні роки і на сторінках соціальних мереж.

Мені можуть дорікнути, мовляв, які позитиви в роботі громадського транспорту? Спробуємо спочатку розібратись з плюсами та успіхами. Найперше, це час, який вам потрібно подолати від місця вашого перебування (дім, робота, магазин, навчальний заклад і т.д.) до найближчої зупинки, є, зазвичай, не таким тривалим, і, можливо, за винятком якихось дуже віддалених дільниць міста, незначним. Максимум 5-7 хвилин, і ви вже на зупинці.

Друге – Львів має добре розвинуте транспортне сполучення з іншими містами та селами області. На деяких напрямках, – як от самбірський чи сокальський, – автобуси відправляються в режимі інтервалу міських автобусів.

Донедавна чималою проблемою було те, що водії курили під час руху автобусу. Зараз цього практично немає. Завдяки високим штрафам та переходу на автобуси середньої та великої місткості припинились хаотичні зупинки «тутка і тамка». Урешті у Львові нарешті розширилась трамвайна та тролейбусна мережа – вдалось подовжити лінію тролейбусного маршруту N13 та збудувати трамвай на Сихів. У місті почали купувати нові тролейбуси, трамваї та автобуси, а також ремонтувати уже списаний електротранспорт.

У підсумку це таки частково поліпшило роботу транспорту. Однак на практиці львів’яни цього не особливо відчули. Бо всі покращення вперлись у наявні проблеми.

Ба більше, – дискурс, який зараз панує з подачі влади, не враховує інтереси пасажирів. Поясню. Як великий успіх нам розповідають, що наступного року Львів закупить 100 великогабаритних автобусів. Мовляв, це виправить транспортну ситуацію. Можливо, але з точки зору пасажира це просто велика цифра, яка вражає, але нічого не пояснює. Як пасажир я насправді не знаю, ані скільки автобусів, тролейбусів та трамваїв їздить по вулицях, ані скільки їх потрібно ще купити. Що мене справді цікавить –  з яким інтервалом має прибувати на мою зупинку громадський транспорт.

За нормальної погоди від мого будинку до ЛНУ імені Франка пішки можна дістатися орієнтовно протягом 45 хвилин. Маршрутка долає цю відстань орієнтовно за 15 хвилин, тролейбус – трохи довше. Економія в часі 25 хвилин (5 хвилин на дорогу), однак сюди слід додати час очікування на транспорт. Якщо  він складає 15-20 хвилин (а таке трапляється не так рідко), то переваги громадського транспорту нівелюються. В ідеалі час очікування на потрібний напрям не повинен перевищувати 5 хвилин. Другий момент – безпека, адже переповнений транспорт – справжній рай для кишенькових злодюжок.

Для пасажира питання не в тому, скільки машин працює на маршруті, а з якою частотою вони приїжджають на потрібну зупинку. І тут є кілька проблем – надто довгі маршрути, на яких працює мало машин. Друге – закоркованість львівських доріг, причому не лише навколо історичного центру. Постійні “тягучки” у вечірній час утворюються на Кульпарківській та Володимира Великого. Частими є корки у вечірній час на Героїв УПА, також на Крушельницької – Стефаника – Університетській. Частково цю проблему можна вирішити надавши перевагу громадському транспорту.

Однак голосно про це заявивши (про «розумні» світлофори та інші чуда техніки), у Львівській міськраді всю енергію скерували на… будівництво велодоріжок. Я розумію, це – імідж європейського міста, однак основна кількість городян все ж їздить по місту не на роверах, а у громадському транспорті. А тут успіхи набагато скромніші – розумних світлофорів я так і не помітив, з виділених смуг функціонує хіба-що дві – на проспекті Свободи та на невеликій ділянці вулиці Городоцької біля Привокзального ринку (щоправда, ефективність останньої вельми сумнівна). На цьому все, здається, тут я нічого не забув, хіба-що новозбудована виділена смуга для руху трамваю N8. Та всі переваги в швидкості нівелюються у центральній частині міста. На цьому ентузіазм команди тричі міського голови до виділених смуг охолов – пересідайте на ровери! І старі, і молоді, і хворі, і здорові…

Наступна проблема стосується суто електротранспорту. Одна з головних його вад – низька, у порівнянні з автобусами, швидкість. Звісно, цю проблему можна вирішити, одномоментно змінивши весь наявний парк. Однак на практиці така зміна відбувається поступово. Це означає, що навіть абсолютно новий тролейбус чи трамвай мусить орієнтуватись на технічні можливості старих машин. Тож вони як їздили 10-15 км/год, так і їздять. Отож, закуповуючи електротранспорт, комунальники мали б враховувати цю проблему і передусім запроваджувати нові машини на тих маршрутах, які мінімально суміщаються з іншими, поступово впроваджуючи їх на інших маршрутах, на яких відсоток такого суміщення вищий.

Друга проблема – ринок пасажирських перевезень у Львові є надзвичайно замонополізований. І справа не лише у тому, що місто володіє найбільшою компанією у цій галузі, воно ж диктує умови перевезень. Місто визначає, які фірми мають працювати на ринку, якого класу автобуси може використовувати перевізник, скільки цих автобусів має бути та за яким тарифом мають їздити пасажири. Практично у галузі нищиться конкуренція як така. Нові фірми (навіть потужні) не мають можливості зайти на ринок, натомість наявним через нестачу потужностей доводиться орендувати машини в інших перевізників. Умови перевезень визначає чиновник, але він не здатен ефективно проконтролювати процес. Ну, і монополіст не зацікавлений особливо дбати про якість. Ви кажете, мовляв купили нові «Електрони» — подивимось на них років так за 3-4.

А тепер про віднедавна підвищений тариф. Справа ж не лише в тому, скільки ми платимо за одну поїздку. Більш важливо, надто для тих, хто їздить багато, скільки на це доводиться витрачати протягом місяця. На жаль, наші ЗМІ втягнулись в абсолютно безплідну, з точки зору пасажира, суперечку про собівартість. Хоча для пасажира має значення одне: скільки я за це можу та готовий заплатити. І тут успіхи влади ще скромніші. Бо із запровадженням єдиного квитка, що значно спростило б наше пересування, львівська влада застрягла на стадії розмов. Чи то переговорів з гіпотетичними інвесторами… І надій на розв’язання проблеми в реальній перспективі немає. Коли ми платимо готівкою приватному перевізнику – це одна справа. Однак коли готівкою розраховуємось в комунальних автобусах, частка яких на ринку постійно зростає, виникає запитання – а, може, єдиний квиток і не особливо потрібен цій міській владі?

Коментарі

Позначки: громадський транспорт