Львівщина: історії успіхів ветеранів АТО

Статті 11 жовтня, 2018 82

Фото: "Дзеркало тижня"

Сьогодні Володимир Бруньковський – засновник проекту «Bru&To»

За чотири роки війни в Україні офіційно зареєстровано вже понад 300 тисяч учасників бойових дій.

Ця цифра надалі тільки зростатиме. Люди, котрі вижили, повернулися додому з додатковими опціями — вони навчилися виживати. Але в мирному житті, не вміючи спрямувати свою величезну енергію на творення, а не руйнування, ветерани, на жаль, дуже часто так і залишаються за межею. Історії успіху, коли людина, повернувшись із війни і зробивши переоцінку життю, змінює його якісно, — трапляються не так часто, як того хотілося б, і тому надзвичайно цінні.

Про історії успіхів ветеранів АТО у публікації «Дзеркала тижня».

20 квітня у Львові проходив уже шостий форум «Захоплені життям. Історії успіху ветеранів АТО» соціального проекту «Воїну — гідна праця» громадської організації «Центр зайнятості вільних людей», яка допомагає ветеранам АТО знайти себе в мирному житті й реалізуватися — відшукати вакансію, відкрити власну справу, пройти навчальні курси, відчути себе «не відокремленою від усіх крапкою, а все ж таки крапкою на лінії», що здатна ту лінію покращити.

Історії успіху, які на форумах розповідають ветерани, завжди неймовірні. Вони дають добрий заряд енергії, мотивації та натхнення для змін і, сподіваємося, цілком здатні послужити спусковим механізмом ланцюгової реакції, аби таких історій успіху ставало дедалі більше. І не тільки серед ветеранів.

Володимир Бруньковський

Зовсім недавно історія Володимира Бруньковського багатьох зворушила до сліз. Із допомогою журналістів ветеран розшукував дівчинку, чий лист із малюнком потрапив до нього на початку 2015-го поблизу Станиці Луганської і став оберегом під час служби.

«Я люблю свою Україну, захисти мене, повертайся живим», — написала тоді 10-річна Вероніка.

«Мені чомусь так припало, — згадував Володимир. — Я собі взяв і в кишеньці, у флісі проносив його всю війну. Так він рятував, так витягував… Коли в мене вже їхала планка, я відкривав його, — і мені ставало легше».

Через чотири роки чоловік відшукав дівчинку і подякував їй.

Сьогодні Володимир Бруньковський (Григорій Обертайло) — засновник проекту «Bru&To» — майстерні, що займається 3D-ф’юзингом (різновид вітражного мистецтва через спікання скла в печі), використовуючи власну, унікальну технологію; співзасновник гітарної студії «Maesta»; керуючий масажним салоном «Anahata», а на додачу — ще й автор фронтової повісті про проблеми української армії «Скепсис», яка недавно побачила світ. Але це — сьогодні.

Закінчивши Одеський інститут Сухопутних військ, хлопець із сім’ї військових прослужив у ЗСУ чотири роки і, розчарувавшись у системі, звільнився. Що робити далі — не знав, нічого не вмів. Тож за два наступних роки пройшов шлях від охоронця на дискотеці до начальника охорони й приватного охоронця. На останніх двох посадах протримався 8 років, а потім зрозумів, що опинився в глухому куті. Звільнився. За два роки до війни друг запропонував спробувати зайнятися ф’юзингом. Володимир придбав мінімальне обладнання й розробив власну технологію.

«Рішення йти на війну я не приймав, — розповідає чоловік. — Розумів, що по мене з моєю освітою (бойове застосування аеромобільних підрозділів) прийдуть самі. Лист із військкомату отримав навесні 2014-го. Пішов у першу партію третьої хвилі, влітку. Був зарахований до складу 80-ї бригади, в артдивізіон.

Цікавих випадків траплялося чимало. Першого ж дня перебування батареї в районі Станично-Луганського заповідника вночі спрацювала одна з розтяжок, залишених попередниками. Підрозділ із переляку привели у стан бойової готовності. Зима, лютий холод із вітром, кілька годин батарея ніяковіла на морозі, пильнуючи сектори й напрямки ймовірного підходу противника. Вже зранку, коли розвиднилось, виявили порушника — козлика, що загинув від гранати. Його з’їли й заспокоїлись.

Після повернення з війни настрій у мене був ніякий. Муляло постійне відчуття недоробленої справи, нервувала інертність і байдужість суспільства. Почувався старим, пошарпаним псом, кинутим хазяями напризволяще. Бачив здоровезних, відгодованих мужиків, які й поняття зеленого не мали, що ж там на сході коїться. Хотілося постійно комусь вліпити по шмарклях. Із життєвого графіку я випав на півроку.

Але поруч була кохана дружина, з якою познайомились ми, до речі, на фронті, випадково, по телефону. Вікторія буквально витягла мене з цього стану. Я став умикати тіло, сів на велосипед. Після тисячі кілометрів мені почало легшати. Знову взявся за колишню справу — ф’юзинг. Зробив у підвалі невелику майстерню, дошліфовував техніку, закинуту під час війни. Через півроку зіштовхнувся з тим, що ніхто не купував і не брав на реалізацію мої речі. Але хто хоче, той шукає спосіб, хто не хоче — причину.
Тоді мені на очі трапилося кілька книжок про війну. Я їх погортав — виявилося, що все якось типово й клішовано — біг, стрілянина, те, що я й так бачив на війні. Мене ж завжди цікавила людина — чим вона керується, коли щось робить. І я став писати свою книжку. А одночасно допомагав дружині створювати умови для відкриття її музичної студії. Вона професійний музикант, гітарист. У пригоді став організаторський досвід минулого та численні майстер-класи з YouTube, спорт, музика й віра в перемогу і в самого себе.

Насправді труднощів — тьма. Перша й основна — фінансування. Довелося залізти в борги по самі вуха. З банками не зв’язувався, бо не влаштовували шалені відсотки. Бог послав мені людей, які дали безвідсотковий і безтерміновий кредит. Через півроку я сів за написання своєї книжки, через 10 місяців уже тримав у руках перший примірник. Півроку тому, завдяки наполегливій праці, розрахувався з боргами й допоміг відкрити дружининій матері масажний кабінет «Anahata» на Волині, — профінансував і постійно контролюю процес.

Перепони на шляху траплялись, трапляються й будуть траплятися. Треба привчити себе жити у стані постійного стресу, обмежень і проблем. Запорукою успіху завжди є віра. Досить трішечки хитнутись — і все котиться назад, у прірву. Кожен крок має бути виваженим і обґрунтованим. І не треба чекати від когось допомоги. Конкретних алгоритмів ви не отримаєте навіть за гроші, бо добре обізнані у своїй справі люди самі нею займаються, і створювати собі конкурента ніхто не хоче. Все — тільки у ваших руках. І це потрібно усвідомлювати. Розплющити очі й подивитися на світ тверезим поглядом. Чітко відповісти собі на запитання «Чого я хочу?». Грошей, влади чи слави? Чи всього разом?

Зазвичай усі хочуть грошей, і це нормально. Згадайте, що цікавило вас із самого дитинства чи юності. Подумайте, як на цьому можна заробити, і — вперед! Пластилінові будиночки і замки в дитинстві привели мене до унікальної технології у ф’юзингу.

Фото: “Дзеркало тижня”

Написаний в 11 класі твір за романом «Майстер і Маргарита» (найкращий у школі) через 23 роки зумовив мою письменницьку діяльність. Організаторський досвід з інституту й служби дозволив перекласти військову матрицю на цивільне життя і контролювати процеси в роботі механізмів проектів дружини та її матері.

Але очі розплющилися в мене тільки після повернення з війни, у 39 років. Бог завжди відчиняє двері. Проте раніше я цих дверей не помічав».

Коментарі

Позначки: , ,