Та, що набула себе

Культура 08 грудня, 2017 600

У Львові вперше за сорок років широко представили Аллу  Горську

 

Художниці та “душі українського шістдесятництва” Аллі Горській (чию виставку творів зараз відкрито у Національному музеї у Львові) було  трохи менше, ніж мені сьогодні, як її не стало. Коли її чоловік Віктор Зарецький, забираючи в міліції частину її особистих речей, поцікавився в офіцера, який йому ті речі віддавав, чи не страждала його дружина перед смертю, той відповів: “Убито одним ударом, професійно!”.

Алла Горська

Тіло Алли Горської знайшли в льоху сільського будинку її свекра, до якого вона раннього ранку поїхала, аби привезти додому родинну сімейну реліквію — швейну машинку “Зінгер»”. Тіло свекра знайшли кількома днями пізніше. Воно лежало біля залізничного полотна, обезголовлене –голову відтяв поїзд.  Усіх, хто виступив  з промовою на похороні Алли Горської – Єгена Сверстюка, Василя Стуса, Івана Геля, Олеся Сергієнка  уже незабаром арештували. Ім’я ГорськоЇ спробували шляхом залякувань, цькувань і тиску витерти із загальної пам’яті на всі  подальші десятиліття.  Але не вдалося. За вікном тоді був 1970 рік.

«Василь Симоненко» ( темпера, папір, 1964) і «Портрет Івана Світличного» (калька, гуаш, 1965)

Що ж так зденервувало радянську владу, що вона не погребувала фізичною розправою? Алла Горська не тільки займалася творчістю та стала співорганізатором Клубу творчої молоді “Сучасник”, а разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховань розстріляних органами НКВС людей на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, а також у Биківні, і надала цьому розголосу. Стала відкритим учасником руху опору, коли почали  заарештовувати її друзів та знайомих – зокрема Вячеслава Чорновола, братів Горинів, Валентина Мороза,  Опанаса Заливаху та інших. Відкрито підтримувала політв’язнів. Публічно вимагала від високих чинів припинити практику незаконних політичних судових процесів. Писала вдіповідні листи у всі найвищі інстанції і до найвищих посадових осіб. Мужньо переживала усі адміністративні репресії проти себе та кадебістський тиск.

“Якби йшлося про нас, а то ми ляльки в боротьбі певних груп, – зауважувала кілька років перед тим Алла Горська в листі до свого приятеля художника Опанаса Заливахи. – Хочуть – віднімуть ім’я, хочуть – відкрутять голову, хочуть – помилують. Все залежить від того, якій групі що буде вигідно для власного ствердження, а наше життя – це дрібниця, не варта уваги. Втомлюєшся, проте: аби душа не сивіла”.

Під час відкриття виставки

Уродженка Ялти, що разом зі своєю мамою в часи Другої світової війни зуміла пережити у тодішньому Ленінграді дві блокадних зими, донька одного з організаторів радянського кіновиробництва, яка – вирісши в російськомовній родині – уже після закінчення Київського художнього інституту так захопилася українською мовою, що вивчила її із власної ініціативи, Алла Горська стала для середовища українських шістдесятників не лише  його складовою, а – як її називали – його душею. Адже для неї її “життя ніколи не було способом заробляти гроші” . Активна, ініціативна, енергійна, вона вигартувала в собі таку мужність  і стійкість, яких не часто зустрінеш навіть у чоловіків.  За нею стежили, їй  відкрито погрожували і намагалися залякати, її викликали на допити. Але марно. Зокрема, серед її записів є і такий: “Міняю душу на шматок заліза. Якщо зігнете, то, певно, буде вольтова (дуга). Знецінене слово – ніщо. Люди – камертони”.

Небагато було відміряно долею Аллі Горській на творчість – якесь десятиліття. А стільки зробила! Низка реалізованих в просторі масштабних творів (які втілила разом із однодумцями, зокрема в Донецьку), графіка, малярство, ескізи вітражів та мозаїк  свідчать, наскільки потужного митця і з яким неймовірним  потенціалом ми втратили. Попри те, що у Львові зараз виставляється лише 30 творів Алли Горської (а презентує їх у Національному музеї у Львові київська галерея “Дукат” та  син художниці Олесь Зарецький) вони дають усі шанси цю втрату осягнути.

На шляху, аби набути себе

“Перші дві третини я хотіла повернути зі свого шляху куди-небудь убік, — писала Алла Горська до свого батька Олександра Горського, з яким мали дуже довірливі і теплі стосунки. – Тикалась, мов сліпе цуценя, страждала, нічого не виходило. Відкидала те, що вміла, залишалась несміливим учнем. Нічого. І раптом прийшло. Не думай, що якесь “геніальне” одкровення. Ні, найбуденніше. Тільки через удосконалення вже досягнутого можна набути себе.

Продовження роду — онука Алли Горської Олена Зарецька  зі своїм маленьким синочком

“Я завжди дуже ніяковію, коли хтось намагається провести паралелі між мною і бабусею, – поділилася думками з 4studio.com.ua" 14974 rel="nofollow" target="_self">4 studio онука художниці (теж художник, але художник-дизайнер) Олена Зарецька. – Я її зовсім не знала. Моєму батькові було тільки 16-ть, коли її не стало. Але в нашій родині живуть оповідки про неї – як вона любила, чого хотіла, які вареники готувала. Мій тато дуже багато робить, щоби пам’ять про його маму вийшла далеко за межі нашого дому.  І знаєте, що у постаті бабусі, окрім її мужності та незламності,  мене приваблює особливо?  Її листування – дуже й дуже довірливе і тепле — з її рідним батьком Олександром Зарецьким. Та щира інтимність, яка можлива, напевно, тільки в листах,  писаних рукою, і яку сучасний світ  з його можливостями коротких есемес  чи нагальних  меседжів безповоротно втратив”.

Гамалія ( калька, гуаш, 1963)

“Спогади навалюються кошмарним вантажем, — знову Горська до батька. – Спогади тридцяти років. Серце від душевного болю колотиться страшно голосно. Хочеться щось робити, кудись бігти, обурюватися, кричати. Замість усього цього намагаєшся заснути, п’єш мед. Як усе безглуздо”. І вже за місяць знову батькові : “Одягайся у злий гумор і ти будеш невразливим. Гумор – найсильніший засіб”.

Просто йти і дивитись

“Тут мало би бути людей  у кілька разів більше, аніж прийшло, — сказав на відкритті виставки мистецтвознавець Ярослав Кравченко. – Бо це не просто художниця, яка одна серед інших. Це та, без кого про нашу культуру ми би говорили дешо  інакше”.

Варто додати, що нинішня виставка у Львові після смерті Алли Горської – перша. Тобто перша за понад сороко років. Як і те, що пробуде вона у нашому місті аж  через усі новорічно-різдвяні свята –до 21 січня.

Фото Ярини Коваль

Коментарі

Позначки: ,