Софія Федина: «Втомилися від війни? Дивіться, щоб військові не втомилися вас захищати» - Четверта студія

Софія Федина: «Втомилися від війни? Дивіться, щоб військові не втомилися вас захищати»

Розмови 19 липня, 2018 5933
Софія Федина

Софія Федина

Провалена зустріч 80 ОДШБ, фестивальний Львів та толерантність міста до усього московського. Про це та багато іншого 4 студія поспілкувалася з відомою співачкою, викладачем факультету міжнародних відносин, волонтером Софією Фединою.

Зустрічаємось з нашою героїнею біля пам’ятника Шевченку. На знаковому для неї місці. Кілька років тому вона на площі перед пам’ятником днювала і ночувала, як активний учасник і голос Львівського ЄвроМайдану. 

 – Як змінилося ваше життя за ці роки?

– У контексті громадської позиції та активності, ставлення до держави і життєві пріоритети – не змінилися. Які були до Майдану, такі є і зараз. Лиш сьогодні мої життєві цінності є більш зрозумілі для широкого загалу. Що таки змінилося – більше роботи, знайомств, помінялися друзі, а з ними помінялися і недруги. І головне – реалії в яких ми живемо! Пам’ятаю 2009-2010 рік, коли я записувала альбом до 100 річниці з дня народження Степана Бандери, і брала участь в патріотичних акціях, багато хто мені казав: «Кому то треба?». Під час Майдану і на початку війни це стало актуальним і популярним, а зараз це просто нормальний спосіб життя кожного українця.  Можливо, найбільша зміна для мене,  яка відбулася з того часу, це те, що я стала жорсткішою в своїх судженнях, більш нетерпимою до зневаги моєї держави і тих, хто її захищає.

Софія Федина

Софія Федина

 – От власне про зневагу. Як оцінюєте те, що на зустріч з 80 бригадою прийшло 100 людей, а ввечері, на сумнозвісний «Леополіс Джаз Фест» тоді прийшли сотні?

– По-перше, була провалена інформаційна кампанія. Інформація про цю зустріч з’явилася лише в середу напередодні. Багато моїх хороших друзів-волонтерів, навіть не чули про такий захід. По-друге, на жаль, більша частина людей таки звикли до війни: «Ну прийшла 80-ка, прийшла і Слава Богу». І це нормально. А по-третє,  і це найголовніше до осмислення, є великий прорахунок у стратегічному плануванні  і виставленні пріоритетів.  Бійці 80 ОДШБ, зокрема, захищають нас  від московської агресії сході України. Тобто, вони забезпечують наше право жити в мирному Львові. Тому все, що відбувається в місті, можливе лише завдяки нашим захисникам, і зокрема 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді. Все, що ми маємо тут, воно би мало бути підпорядковане інтересу зустрічі 80-ки. І це мало б для всіх нас, і для гостей міста бути предметом великої гордості –  зустріти героїв. Я не розумію чому всі делегації, які на той час перебували у Львові, учасники різноманітних акцій, а їх було безліч, не були на зустрічі 80-ки? Бо місту, напевне, це є непотрібне, чи їм щось інше є потрібне? І якби ж це було один раз.. Ми спостерігаємо, що військове питання завжди не в пріоритеті, воно завжди якесь другорядне.

Софія Федина

Софія Федина

– Це ще один камінь у бік «відкритого до світу» Львова…

– І не лише це. Місто «кишить» толерантністю. На жаль, це негативний наратив. Скрізь занадто толерантне ставлення до московськомовних і новоприбулих, які в результаті себе поводять тут як господарі вдома. Занадто толерантне ставлення до тих, хто порушує закон, до тих, хто руйнує пам’ятки архітектури, зводячи багатоповерхівки…. і цей перелік можна продовжувати. Це з усіх сторін формує середовище, в якому кожен сам за себе і кожному начхати один на одного, в результаті. Дивно, але у Львові стрімко зменшується те середовище, в якому є повага до війська.  Якщо ми не будемо підтримувати своїх воїнів, в якийсь момент їм може і перехотітися нас захищати.

– Чи дійсно люди втомилися від війни, як про це часто говорять?

– Найбільше кричать про те, що в АТО (тепер ООС) зрада, немає забезпечення,  як військове керівництво гнітить солдатів ті, які ніколи там не були. Найбільше кричать про зраду Майдану ті, які в житті на Майдані не були. І найбільше про втому від війни говорять ті, які ніколи ні копійки не дали, не допомогли.

Є інша сторона медалі: існує тотальне «звикання» до болісних новин. Бо не можна весь час жити в емоційно напруженому стані війни. Я в якийсь момент теж втомлююсь від цієї допомоги, від усіх цих складних хвилин, спілкування, переживання. Але в момент, коли спілкуєшся з бійцями, бачиш їх звитягу і патріотизм – втома  просто пропадає. Моя втома порівняно з їхньою втомою – це  абсолютний ніц.

Софія Федина

Софія Федина

Повертаючись до 80-ки. Хлопці раді були такому маршу?

– Зізнаюся, хлопці були проти цієї зустрічі. Бо, щоб провести цей захід хлопців, які щойно з передової і мріяли обійняти рідних, кілька днів тримали у частині.  Хоча й значна частина бійців усвідомлювали засадничу потребу такого дійства, щоб розворушити львів’ян, і як очікувалося, отримати самим великий позитив від зустрічі.

– Чи можемо ми виправдовувати численні фестивалі і концерти в час війни?

Ці фестивалі потрібні, це світовий резонанс, це делегації з усіх можливих країн світу, це є імідж, зрештою певна альтернатива «спати-їсти» туристам та  секс- або алкотуризму. Але якщо в цьому всьому не буде поставлений правильний український, захисний акцент – ці всі фестивалі будуть працювати на біду. Тим паче, якщо це робиться за московські гроші,  з московською пропагандою і московською мовою…

Ті заходи мали б «працювати» на користь воїнам. По-біблійному, десятина зі всього мала би просто відраховуватись на окремий рахунок, з якого би вирішувались потреби війська. Наприклад, було обіцяно збудувати 3 будинки для АТОвців, зокрема для інвалідів, родин загиблих і для сиріт. Збудували з величезними проблемами тільки один, двоє вже не будуть будуватись, бо, як завжди, немає грошей. Ось ця десятина з кожного фестивалю, з кожного заходу могла б спокійно збиратись на будівництво тих двох будинків. Але тут є і інше питання, хто буде контролювати, щоб ті гроші не пішли кудись ще?

Софія Федина

Софія Федина

– Ви, як людина мистецтва, як представник інтелігенції, як викладач, скажіть, Львів – зараз місто чого? Бо часто можна почути, що Львів-місто пива, Львів- місто секс-туризму, як ви вже згадали. На що перетворився зараз Львів?

– Деградація Львова як культурної столиці України відбувається масивними  кроками. І якщо люди, і керівництво міста не усвідомлять того, що відбувається, то Львів за кілька років стане ніким і нічим. Тому що з одного боку ми спостерігаємо змосковщення Львова. Місто, яке називали українською столицею України, вже навіть не є найбільшим україномовним містом світу, вже він цей статус втратив. Якщо ми говоримо про туризм, маємо цей «ширпотребний» туризм, люди не їдуть дивитися на пам’ятники, архітектуру, а їдуть напитися, нагулятися і ходити від кнайпи до кнайпи. Ми втрачаємо статус міста-спадщини ЮНЕСКО тому що, ми бачимо масове руйнування пам’яток, масову забудову багатоповерхівками.  Руйнування Італійського дворику, викинуті ренесансні камені, махінації з реставраціями, які більше нагадують зачистку… Львів вже не є тим   містом, у яком вишукана львівська атмосфера, і з цього страшенно прикро. Тепер кав’ярні не для львів’ян, ресторани не для львів’ян, ціни не для львів’ян, транспорт не для львів’ян. За все це несуть відповідальність і чинний міський голова і чинна міська рада, улюблене слово якої, здається, толерантність. І всі ми, які вважають, що від нас нічого не залежить і ми нічого не можемо змінити.

-Толерантність до чого?

– До тих, хто на нас наступає, у різних проявах і на різних фронтах. І волю їм дає наш тотальний комплекс меншовартості. Зокрема толерантність до московської мови і до тих, хто нею говорить і поширює. Буває, що я днями не чую на вулицях української мови, зокрема у районі в якому живу (Шевченківському районі, район Топольної) Люди, які приїхали сюди зі Сходу, вирішили що вони тут господарі, і вони будуть жити так, як вони жили там. Але так, як вони жили там – призвело до війни, і невже вони хочуть, щоб війна прийшла сюди?  Ось з цими моментами мені важко змиритися.  Тому треба відповідально наступного разу обирати мера і міську владу, що не пустити війну в місто.

Софія Федина

Софія Федина

– Пам’ятаю одне своє інтерв’ю, в якому один громадський діяч казав, що коли Донбас і Крим переїхали до нас, ми як господарі, як добрі люди, просто посунулись зі свого ліжка і дозволили їм лягти.

– Так і було.

-Що нам робити зараз? Нам скинути їх з ліжка чи обережно просити посунутись?

Ну, по-перше, якщо вилізли на наше ліжко, то треба їх трохи посунути і вказати їхнє місце, як би це образливо не звучало щодо тих, хто приїхав. Властиво, є люди які зрозуміли куди вони приїхали, і прийняли правила цього міста. А є ті, які вилазять на голову, от щодо них, це ті люди які не розуміють цивілізованої мови, вони розуміють тільки жорстку позицію, так само, як і представники Московської федерації. Поки їх не поставиш на місце, вони не розуміють, чия сила зверху. Наша чемність в певному розумінні і призвела до війни.

Софія Федина

Софія Федина

Знаю, що ви заснували Громадський рух інформаційного захисту України. Розкажіть в чому мета, на скільки він зараз розвивається і чому це важливо?

– Те що зараз твориться в інформаційному просторі, це з одного боку повний штурм, з другого боку – це повний маразм. І настільки бурхливий цей потік інформації, що навіть досвідчені люди інколи не в стані відрізнити правду від неправди і не в стані виокремити ті речі, які є найважливішими. Власне, створити цей рух було ідею авторитетів української нації, які живуть тут у Львові, це і Ігор Калинець, і Богдан Стельмах, і Андрій Содомора, і Михайло Косів і ще багато інших. Ці люди протягом багатьох десятиріч, будували і боролися за нашу державу.

У цього Громадського руху немає якого конкретного керівника, є вільне середовище, до якого  щодня дуже багато людей доєднується, зокрема через групу у Фейсбуці. На жаль, в шаленому вирі інформації люди не хочуть думати. Вони просто сканують поверхнево інформацію, і десь там поширили, десь переслали. А треба подумати проаналізувати перед тим, як щось з нею робити. Ну і крім того, аби аналізувати інформацію треба враховувати попередню інформацію і власний досвід. Нам зараз пропонують «нові курси», треба подумати наскільки «новий курс» хороший в порівнянні з тим, що ми зараз рухаємося до Європи і в НАТО, і що це буде за новий курс і куди він призведе? З другого боку, коли нам один з кандидатів розказує як він буде розбудовувати нову армію, треба врахувати, що коли він був Міністром оборони – він розпродував армію.

Софія Федина

Софія Федина

 – Де, на вашу думку, зараз найбільш небезпечніша війна: на фронті, в головах людей чи в ЗМІ? Де вона найстрашніша?

– Я б сказала що на фронті зараз найпростіша війна іде. Там зрозуміло, де свої, а де вороги. А поза фронтом іде інформаційна війна за свідомість людини, і часто ми помічаємо атаки, коли вони вже були зреалізовані. Інформаційна агресія проти України ведеться в усіх можливих просторах, і використовуються усі можливі сфери. Треба пам’ятати, що ця війна триває і на культурному фронті, на дипломатичному фронті, енергетичному, інформаційному, політичному і т.д. І головне завдання на даному етапі, як ми бачимо, розхитати українське суспільство, поширити середовище зневіри у всьому, що відбувається, і заставити людей розчаруватися, опустити руки, а ще краще пересварити між собою усі конструктивні середовища.

Софія Федина

Софія Федина

-І наостанок, про особисте. Нещодавно натрапила на ваше інтерв’ю, в якому казали, що шукаєте собі військового який вміє готувати. Ваш хлопець військовий вміє готувати?

– Мені завжди хотілось зустріти чоловіка, з яким хотілось себе відчути слабкою  жінкою, поруч з яким можна розслабитись, який пригорне, і тобі буде затишно і спокійно. Частково це було стратегічне рішення – шукати чоловіка, який вміє готувати, бо я не вмію. І в мене на це ні часу, ні сил, особливо моральних на це не вистачає. Для мене готувати їжу це катастрофа, легше застрелитися. Я навіть жартувала, що я можу з СВД стріляти, тільки най хтось готує. Найсмачніші страви, які я їла в своєму житті – це був полігон і це була передова, буквальна за кількасот метрів від сепаратистів, там хлопці таку смакоту готують, ммм. Воно якось по-справжньому, все якось щиро. Моє чудо, мій воїн, не дуже вмів готувати їсти, але він із задоволенням вчиться і я біля нього трошки, разом набагато цікавіше.

– Як ви познайомились?

– Ми вже два роки разом, він  пройшов і Луганський аеропорт, Піски, Авдіївку, Слов’янськ і багато-багато інших точок, майже 4 роки був на передовій, і навіть після поранення повернувся туди. А познайомились дуже банально. Я передавала кріплення для приборів нічного бачення на каски для хлопців з 80-ки.  За ці чотири роки військо стали частиною мого життя і це один з позитивних наслідків цієї національно визвольної боротьби: ми маємо реально крутих захисників, якими і можна і треба пишатися!

Спілкувалася Дар’я Бавзалук, спеціально для Четвертої студії.

Фото із особистого архіву Софії Федини.

Коментарі

Позначки: , , , ,